Анастасія Лапатіна з Kyiv Post, Станіслав Козлюк, який співпрацює з Watchers Media, та Олександра Горчинська з «Новое время» розповідають як починали працювати в медіа. Якщо ви не знаєте з чого почати свою кар’єру в журналістиці, то їх історії можуть бути для вас надихаючими та корисними.
Читайте також Як вирішувати проблеми на роботі. 7 історій з редакцій
Рано чи пізно, у кожного у житті настає той момент, коли вам доводиться шукати роботу. Для кожного він настає по-різному: хтось у 14 років роздає листівки, щоб заробити на власний телефон, хтось першу роботу знаходить у 18 років щойно закінчує школу і вступає до університету. А хтось іде отримувати перший досвід після закінчення вишу.
Втім, у багатьох є страх перед першою роботою: куди піти, що таке співбесіда, та й в цілому – чим займатись у житті?
У цьому матеріалі три журналісти поділяться з вами своїми першими кроками в журналістиці.
«Головне – дуже хотіти вчитись»
Журналістка «Kyiv Post», Анастасія Лапатіна, розповідає про свій перший досвід у професії:
«Моя перша робота не була в класичному медіа, а радше – в молодіжному, прогресивному – “Свідомі”. Воно і дало мені перший поштовх до світу новин. Коли я знайшла їх сторінку в Instagram, просто написала їм в особисті повідомлення, і розповіла, що я вмію та чим цікавлюсь, – розповідає Настя. І цим лише підтверджує теорію, що не потрібно боятися звертатись до видань, у яких маєте бажання писати.
«Наша співбесіда була схожа на інтерв’ю – я детальніше розповіла про себе, а керівниця – про медіа та мої обов’язки. Зрештою, засновниця дала мені два тестових завдання – написати дві новини: про протести в Білорусі та про вбивство Сармата. Я ніби впоралась і згодом вже почала в них працювати», – додає вона.
Читайте також Як не вигоріти, коли працюєш у медіа, – розповідає психологиня
Згодом журналістка перейшла в інше видання: «Вже наступну, більш класичну роботу в медіа, я отримала в Kyiv Post, де працюю по сьогодні. Я дуже хотіла стажуватись в цій газеті, писала на корпоративні пошти різних редакторів, але мені не відповідали. Зрештою я просто написала головному редактору у фейсбуці. На другий раз він мені відповів, подивився моє резюме і через тиждень запросив почати стажування». Настя розповіла, що співбесіди як такої не було, скоріше усіх цікавило лише одне – вмію я писати чи ні. Пізніше, після двох місяців стажування, дівчина почала працювати у Kyiv Post.
Але робота журналістом не така і легка, потрібно швидко ухвалювати рішення і вміти виходити з ситуацій, наприклад, як у Насті: «На другий день мого стажування до мене підбігла моя редакторка із запитанням, чи не поїду я завтра висвітлювати форум в Парковому. Я, звісно, гадки не мала, що взагалі значить «висвітлити подію», але сказала, що так – і поїхала. Але перед тим весь вечір до цього просила своїх знайомих журналістів, щоб мені пояснили, які є нюанси таких матеріалів. Пощастило з друзями, і пощастило здати нормальний матеріал. Але цей день я запам’ятала на все життя».
«Як завоювати увагу на співбесіді? 1. Я хотів працювати – цим і чіпляв. 2. Впевненість у собі. Я так і казав: покажіть мені, що потрібно робити – і я зроблю»
Журналіст Станіслав Козлюк, який зараз співпрацює з Watchers Media, теж розповів про свій перший досвід у журналістиці.
«Я ще не розумів, що таке журналістика, але мріяв бути радіоведучим. І моя перша робота була на радіо в Києві, – розповідає журналіст. Все почалось з того, що він просто попросився на стажування, щоб навчитись робити новини, – Мене взяли на 3 місяці стажування на «Київ 98 FM». Тоді я думав, що буду сидіти в ефірі, читати новини. Тому для співбесіди, я записав інформаційне повідомлення з новинного порталу на старенький диктофон, що виявилось не правильним. Адже новини у письмовому вигляді та усному – відрізняються. А я ще й швидко начитував текст. Директор сказав, щоб я поки постажувався і повчився».
Читайте також Як пітчити історію редактору (щоб він вас не зненавидів)
Станіслав згадує, що тоді отримав розчарування з новинами на комунальному радіо й пропрацювавши два роки пішов на стажування у «Лівий берег», а згодом у видання «Український тиждень»: «Пам’ятаю, як я писав редактору, що хочу робити якісну журналістику. І добився свого, мене взяли на роботу. Я був репортером».
Але й уже й здавалось з непоганим досвідом роботи у журналістиці модна потрапити у різні ситуації: «Як я влаштовувався в “Український тиждень”? Склав резюме, написав, що вмію робити, і тут я пропрацював 9 років. На співбесіді я говорив, що хочу працювати в штаті, мені казали, що варто поки постажуватися. Плюс я прийшов не один, а з фотографкою (я в парі з нею тоді працював). І нас взяли на роботу разом. Пізніше, вона пішла, а я залишився. Вже за кілька років редактор напівжартома сказав, що він мене взяв на роботу частково через неї, бо “як тексти будуть погані – то хоч фото приноситимуть”. І таке буває».
Читайте також Як спілкуватись з героєм і розкрити його характер в тексті
Станіслав, розповів, що не уявляє свого життя без камери, що журналістика – це стиль життя: «Ти можеш прокинутись о 7-й ранку пити каву, а через годину уже сидіти в машині з колегами й досліджувати щось. Соціальна тема, наприклад, є дуже важливою і я думаю, що це повинен пройти кожен журналіст».
Як досвідчений журналіст, що мав роботу зі стажерами та практикантами, вважає, що цінуються ті, хто мають ідеї, теми, навички у написанні текстів, а головне – бажання.
«Якщо вам десь відмовили, значить, попереду – щось крутіше»
По свої перші злети й падіння у пошуках роботи розповідає журналістка «Новое время» Олександра Горчинська:
«Моя перша журналістська публікація трапилася зі мною, коли мені було 14 років. Тоді я навчалася в школі та відвідувала гурток журналістики в Інформаційно-творчому агентстві «Юн-прес» в Київському палаці дітей та юнацтва. Це була замітка в газеті «Молодь України», – саме так Олександра почала свій шлях в журналістиці, – Навчання в «Юн-пресі» допомогло мені зануритися в цю професію і визначитися, ким я хочу бути, тому вступала я в інститут на журналістику вже усвідомлено».
Працювати за фахом журналістка почала ще на першому курсі: це були і тексти на замовлення, і рерайт новин, і віддалена робота: «Я розуміла, що для того, аби знайти хорошу роботу, потрібен досвід, портфоліо з матеріалами, тому бралася за різні завдання, аби “набити руку” і напрацювати це саме портфоліо».
Читайте також Професійне вигорання в журналістиці — чому медійники «згорають» на роботі
Для пошуку роботи використовувала сайти на кшталт HeadHunter чи Work.ua, або на біржах для авторів-фрілансерів: «На той час ще не було таких можливостей в інтернеті, не було фейсбука, месенджерів. Все, що було – це хіба що електронна пошта і якісь програми типу Skype або ICQ для комунікації. Потім, коли вже почали розвиватися соцмережі, я просто шукала видання, які мені подобалися, де мені було б цікаво спробувати себе. Знаходила контакти редакції або керівників і писала з питанням, чи не треба їм автора. Іноді висилала якісь приклади своїх публікацій. Звичайно, брали мене не всюди, але так я принаймні пробувала і вивчала ринок».
Олександра вважає, що найкраща школа журналістики – це практика, робота в полі й робота в самих редакціях. «Жоден інститут, жодна модна програма вам не дасть того, що дає реальний досвід. Тому радила би початківцям, якщо є така змога, пробуватися одразу в редакціях – хоча би стажерами або інтернами, але так, щоб зануритися в “журналістську кухню” та побачити, як все працює, зсередини», – переконана вона.
«А якщо вас кудись не взяли, то прийміть це як знак, що це місце не ваше і далі нас вас чекає щось нове і цікаве, – радить журналістка, – Якщо вам десь відмовили, значить, попереду – щось крутіше».
Як показує досвід героїв, головне не здаватись, бути наполегливим, не боятись звертатись до ректорів, не боятись заявляти про себе, бути впевненим, розвиватись. Якщо є мрія – працюйте над її здійсненням.
Авторка: Дар’я Лобанок
Цей матеріал підготовлено в межах Програми міжредакційних обмінів за підтримки Національного фонду на підтримку демократії NED.
