«Весь свій вільний час я ходила і думала: про що має бути сюжет, як це можна зробити,  де ця тема, де тема». «Журналістика подієва дуже сильно прив’язана до того, що відбулось.  Те, у що ти вкладав душу, емоції, завтра вже ніхто не пам’ятатиме». «Мені хочеться рости. Працювати виключно заради того, щоб мати хліб на прожиття —здається, я так довго не витримаю». Це фрагменти трьох різних історій про вигорання в журналістиці від людей на дуже різних етапах кар’єри.

Вигорання для журналіста — це в першу чергу втома від характеру та об’ємів інформації, які треба опрацювати. До такого висновку дійшов наш автор Богдан Басій, поспілкувавшись з тринадцятьма журналістами та журналістками з різних видань та регіонів України. 

Розповіді про вигорання він збирав для дипломної роботи, але кілька інсайтів, які повторювалися в історіях медійників, стали основою для цього тексту. Також для The Lede ці інсайти проаналізувала та прокоментувала психотерапевтка Олена Сохацька. 

The Lede вже писав раніше, як від етапу «все ок, мені нормально і без відпочинку» не перейти до етапу, коли хочеться втекти не лише з роботи, але й з професії. Цього разу розберемо більше розповідей від самих журналістів.

Animation Magnify GIF by madebydot - Find & Share on GIPHY

Причини 

У 2017-му кадровий портал grc.ua писав, що близько 64% працюючих українців відчувають вигорання. У 2019-му ВООЗ (Всесвітня організація охорони здоров’я) офіційно внесла вигорання до чинників, що впливають на стан здоров’я.

Найчастіше журналісти у своїх розповідях говорили про ненормований робочий графік як причину для вигорання. Умовно кажучи, буває так, що третій день поспіль журналіст не встигає поспати і поїсти, а буває тиждень пише про четверту цеглу зліва у будинку навпроти. Це призводить до неможливості планувати своє життя, від чого страждають особисті стосунки та розвиток.

Ще однією причиною можна виокремити неспівмірність витрачених сил та отриманого результату й визнання:  «Журналістика подієва дуже сильно прив’язана до того, що відбулось вчора, сьогодні, а далі…  Далі цих новин немає. Те, у що ти вкладав душу, емоції, завтра вже ніхто не пам’ятатиме» – каже головний редактор невеликого національного телеканалу (Імена героїв та назви медіа не наводяться, оскільки вони відповідали на запитання з опитувальника на умовах анонімності — ред.)

Це також підтверджують і дослідження Parse.lySchema та Google Trends: у сучасному світі матеріали живуть в середньому 72 години. 

Для молодих журналістів особливо важливою є наявність перспектив та можливість швидкого росту, інакше вони перестають бачити сенс у виконанні роботи. 

«Мені хочеться рости. Я розумію, що я закінчу університет й продовжувати працювати виключно заради того, щоб мати хліб на прожиття, не дуже хочеться. Мені здається, що я довго так не витримаю», — говорить студентка, яка працює на всеукраїнській радіостанції. 

Tired Coffee GIF by Høgskulen i Volda - Find & Share on GIPHY

Психотерапевтка Олена Сохацька відзначає, що у більшості випадків робоче місце журналіста внаслідок специфіки професії не є статичним. «Вже сама ця особливість є фактором стресу. Стрес – це реакція організму, психіки на будь-який зовнішній подразник, дія якого перевищує норму. У роботі журналіста таких “понаднормових” подразників чимало», — коментує вона.  

Цей стан може переходити у повну апатію, бажання дистанціюватись від людей та, зрештою, неконтрольовані емоційні зриви у вигляді агресії чи сліз. Він небезпечний тим, що може призводити до конфліктів, травм,  хвороб, звільнення чи втрати роботи.

«Окремо варто зазначити про емоції та почуття журналіста під час його роботи. Будь-яка інформація, спілкування з будь-якою людиною викликають в психіці емоційні процеси, для “екологічного” перебігу яких потрібні відповідні час та місце», — додає експертка.

Журналіст пропускає через себе величезні масиви інформації та багато контактує з людьми протягом дня, при чому досить різноманітними. «Для психіки важливий баланс “поглинання” та “виділення”. Незавершені емоційні процеси, особливо в накопиченні, стають руйнівними, тому варто знаходити можливість для їх завершення, прожиття, вивільнення. Найефективніше це робити поряд з іншою людиною, розділити з іншим, який готовий вислухати та прийняти» — радить Олена Сохацька. 

Найбільше ризиків для вигорання — у роботі кореспондентів. Їх виснажують прямі включення і необхідність постійно бути в русі. Під час опитування журналісти часто говорили про те, що страждають від того, що стосується тем для матеріалів: комусь важко постійно шукати теми для контенту, комусь важко в одній темі, у когось просто важка тема.

«В моєму колишньому ЗМІ ми займалися тільки темами Криму та Донбасу. Кожного тижня ти мав придумати тему для сюжету, тему для розслідування, мав шукати теми для новинок. Але я не є експерткою в кримській тематиці. Тим паче, я тільки завершила навчання в університеті, мені було досить важко орієнтуватись. Мабуть, пошук теми — це було те, що займало в мене найбільше ресурсу. Весь свій вільний час я ходила і думала: про що має бути сюжет, як це можна зробити,  де ця тема, де ця тема», — розповіла одна з респонденток.

Iphone Anxiety GIF - Find & Share on GIPHY

Як боротися з вигоранням?

Досвід професійного вигорання журналістів, згідно сучасних досліджень не є унікальним. Симптоматично та за своїм перебігом цей досвід подібний до вигорання серед інших професій. 

Піонерами у дослідженні професійного вигорання вважаються Крістіна Маслач та Майкл Лейтер. Вони ж створили шкалу вимірювання вигорання та низку рекомендацій щодо того,  як запобігти йому.

У наведеному посиланні — одна з останніх публікацій авторів датована 2016-м роком та затверджена Національним Інститутом Здоров’я Сполучених штатів.  Вона стосується психіатрів, але журналісти, чий робочий ритм можна описати реченням «я в вогні, все в вогні і все треба було ще на позавчора», теж можуть нею скористатися. Ось кілька порад із неї:

Зміна робочого графіку, посади, місця роботи.  Для журналістів ще слід додати – зміна теми.

Розвиток соціальних, організаційних та професійних навичок. Курс переговорів з терористами, книга про основи тайм-менеджменту, курси виживання в умовах крайньої Півночі – усе буде корисним. 

Говорити! Мамі, подрузі, колишньому, колезі, роботодавцю, священнику, психотерапевту – головне знайти того, хто зрозуміє. І не мовчати про проблему. 

Знайти те, що працює для тебе. Для когось це похід в гори, а для когось – побайдикувати вдома. Для когось – книга, а для когось – велоперегони. Зважати лише на себе.

Здоровий спосіб життя. На жаль, ані ранкова кава, ані цигарка, ані келих пива не допоможуть. Вони знімуть втому на короткий термін і повернуть проблему втричі більшою через хворобу. Дістань з балкону ровер. Почни нарешті бігати навколо дому. Запроси бігати когось разом.

Приділи увагу самопізнанню. По-справжньому, насправді. Помедитуй, подихай, зроби зачіску, яку давно хотілось, згадай, що десь там на тебе чекає твій знайомий психолог.

Автор: Богдан Басій