Релокація — не крок у прірву. Як редакції переїхати та реорганізувати роботу під час війни

Евакуація зі свого міста — це однозначно виклик для журналістів. Але це не означає, що потрібно «ховати» медіа, як тільки воно перебирається з рідного Бахмута чи Херсона до Києва чи Львова. 

Краща імпровізація — заздалегідь спланована 

Про те, як організувати роботу редакції в умовах війни, варто говорити ще на етапі підготовки. Його найголовніший елемент — розроблення планів А, В, С тощо з огляду на особливості редакції та її розташування. 

1. Чітке розуміння формату роботи. Це спростить планування організаційних моментів. Чи виїжджає редакція повністю в новий офіс в іншому місті чи країні, чи співробітники будуть розпорошені по країні, чи частина співробітників залишатиметься на місці. Авжеж, багато представників медіа не могли уявити собі масштаби наступу росії за місяць до нього й не задумувалися про шляхи евакуації. Але сценарій роботи в разі загострення треба мати обов’язково, навіть якщо він не знадобиться. 
2. Планування роботи на випадок початку збройного наступу. Головне завдання — не допустити зупинення ЗМІ ні на хвилину. Поки частина співробітників у дорозі, інші мають видавати контент, важливий для громади. Проговоривши наперед можливі шляхи й таймінг евакуації із кожним конкретним співробітником, ви матимете можливість зберегти темп роботи медіа. 
3. Матеріально-технічна база. Потрібно мати попередні варіанти чи домовленості щодо нового офісу, де буде все необхідне для негайного продовження роботи медіа. Якщо в редакції є співробітники, які хочуть працювати у зоні бойових дій, то відразу потрібно турбуватися про бронежилет, аптечку, каску тощо. Це теж варто спланувати заздалегідь, бо у піковий момент знайти це не так просто. 

Media Development Foundation за підтримки EU4IM (European Union for Independent Media) допомагає українським медіа та журналістам із релокацією та заміною втраченого чи пошкодженого під час бойових дій обладнання. Як отримати допомогу — читайте тут. 

Як організувати релокацію та роботу після неї

У момент кризи всі ваші плани, ймовірно, не спрацюють на 100%. Це трапилось абсолютно з усіма медіа 24 лютого. Головне, щоб стан «усе горить, усе палає» не тривав занадто довго, адже це безпосередньо відбивається на роботі. 

Чіткий розподіл обов’язків

Звучить дуже просто, але зробити це доволі важко. І це завдання насамперед керівника медіа, на чиї плечі лягає надзвичайна відповідальність не тільки за своє здоров’я та безпеку своєї родини, але і за безпеку своєї редакції. 

Бажано, аби у кризовий момент керівник міг передати частину завдань ще на когось.

Умовно кажучи, керівник має організовувати роботу редакції, поки головний редактор на сайті контролює наповнення стрічки чи етеру.  

Редакція не має зупинятися

Як приклад наведу досвід «Новин» на Суспільному. О 5-й ранку 24 лютого екстрена редакційна група отримала повідомлення про початок наступу і почала збиратися у ньюзрумі, аби видати перший випуск новин, який перетворився на багатогодинний марафон. Поки екстрена група заповнювала етер, стрічку новин і соцмережі, інша частина співробітників вирушала у Львів, де була готова вся матеріальна-технічна база для продовження роботи. 

Такий досвід варто переносити й на регіональні медіа. Хоча не всі співробітники одразу будуть готові переїхати в інше місто, хтось точно вирішить залишитися в рідному домі.

Керівник має подбати і про евакуацію всієї наявної матеріально-технічної бази ЗМІ. Зрозуміло, що життя команди — найдорожче. Але ж для продовження продуктивної роботи знадобляться камери, штативи, петлі та мікрофони, а також комп’ютери.

Особливо важливими є архіви. Наведу приклад із особистого досвіду. 2014 року під час окупації Криму там працювало регіональне видання «Кримські новини» — сайт і доволі популярний YouTube-канал. Тож в їхньому архіві були зафіксовані абсолютні всі важливі події окупації. Зрештою виданню довелося виїхати з півострова через постійний тиск. З собою вони забрали орієнтовно 15 жорстких дисків із архівом за кілька останніх років і особливо із подіями 2014 року. Це знадобилось як українським правоохоронцям, так і самій редакції. Зараз архів можна зберігати не лише на жорстких дисках, а й у хмарному сховищі.

Дистанційна робота

У випадку релокації медіа це дуже ймовірний сценарій роботи. Завдання керівника — проконтролювати, де перебуває його співробітник і чи має він все для роботи у звичному режимі. Від цього залежать і подальші завдання чи взагалі зміна ролі співробітника. 

Ми мали кілька журналістів, які раніше працювали або польовими журналістами, або на радіо. Під час наступу на Київ з певних причин вони не могли виконувати свою роботу, а в нас якраз сформувалися певні ніші, які треба було заповнити. Так журналістка, яка працювала у полі, стала SMM-ницею, а радіокореспондентка — редакторкою сайту. Вони досі працюють на цих посадах. 

Зміна ролей можлива вже у перший день тотальної кризи. Але завдання керівника — з часом повернути процеси у звичний стан і змінювати ролі лише за необхідності.

Безпека

Один із найголовніших аспектів роботи журналістів під час ескалації конфлікту — їхня безпека. Керівник має оцінювати всі можливі ризики. Потрібно постійно перебувати на зв’язку з колегами, зібрати додаткові контактні дані, наголошувати на запасах їжі, води, наявності генератора та навіть супутникового телефону за необхідності тощо. 

Співробітнику, який залишається працювати у зоні бойових дій, треба забезпечити каску, аптечку, бронежилет, протигаз. З огляду на ухвалене рішення Верховної Ради, потрібно подбати про страхування та проходження тренінгу з такмеду. Також мати конкретні домовленості про вихід на зв’язок, можливо навіть підв’язати трансляцію геолокації на свій телефон.

Спілкування та відпочинок

Робота редакції залежить насамперед від стану людей. Якщо на них «забити»  в стресових умовах — ви просто можете втратити людину, яка не матиме мотивації працювати. 

Коли всі дісталися безпечних місць і налагодили роботу в нових умовах, керівник має зайнятися воркфлоу. Кожен має нормально відпочивати, спати, їсти та мати час на особисті справи.

Зі своїми співробітниками потрібно говорити — про роботу, про безпеку, про те, як справи та чим можна йому або їй допомогти. А ще краще — знайти психолога для своєї команди. 

З чим і як працювати на новому місці 

Релокація регіональних медіа — не нова практика для українських ЗМІ. Ми вже маємо досвід від 2014 року, коли медіа не могли працювати незалежно на окупованих територіях і через постійний тиск вимушено залишали рідні домівки. Через вісім років ми бачимо, що ці медіа продовжують свою роботу й навіть вкладають у неї нові сенси через чергову агресію росії. 

Визначтеся з аудиторією та фокусом

У випадку з переїздом є кілька очевидних варіантів:

• медіа про життя на окупованих територіях;
• медіа про переселенців;
• медіа про переселенців та життя на окупованих територіях.

Це надзвичайно важливий момент, який допоможе редакції розрахувати свої сили та навіть побудувати глобальні плани з розвитку.

Верифікуйте інформацію

Ми отримуємо новини 24\7 у вигляді постів у телеграмі, фейсбуці, інстаграмі. Навіть із тіктока цілком можна витягнути інформацію. Але це означає і те, що потрібно перевіряти абсолютно все, що з’являється в соцмережах, перед цим пропустивши дані крізь фільтр пріоритетності. 

Завжди є старий перевірений спосіб — зателефонувати компетентним особам для підтвердження чи спростування. Однак не варто нехтувати самостійною перевіркою за допомогою диджитал-технологій. Наприклад, тим, хто працює з візуальним контентом, я дуже раджу звернутися до набору інструментів від розслідувачів Bellingcat. Також почитайте «Посібник із верифікації» від Європейського центру журналістики, який базується на конкретних прикладах. 

Спілкування з мешканцями окупованих територій

Особисті контакти в рідному місті чи громаді відіграють дуже важливу роль у роботі з уже окупованою територією. Ідеться не тільки про офіційних посадовців, а і про звичайних людей. Саме завдяки особистим контактам світ міг читати історії про окупацію Бучі або Ірпеня, про події в Маріуполі чи на іншій території, окупованій російською армією. 

Авжеж, подібні історії варто фільтрувати, відокремлювати факти від емоцій, а іноді перевіряти у кількох джерелах. Крім того, варто пам’ятати про правила роботи з людьми на окупованих територіях:

1. Безпека героя вашого матеріалу. Дотримуйтеся повної анонімності: не вказуйте конкретне місце проживання, приберіть із розповіді ознаки, які можуть вказати на героя. Навіть якщо людина сміливо називає своє ім’я для публікації,  ще раз зважте всі ризики.
2. Спосіб комунікації. Цілком імовірно, що телефонний дзвінок не є надійним способом комунікації з героєм. Можна спілкуватися через соцмережі, але після закінчення розмови просіть героя видаляти всі повідомлення.
3. Не забувайте також про психологічний стан ваших героїв, адже вони фактично пережили травматичний досвід. Далі в тексті будуть докладніші поради щодо цього. Не поспішайте, не насідайте й не протиставляйте досвід героя іншому досвіду, особливо своєму.

Який контент варто виробляти

Релокація — це травматичний досвід для регіональних ЗМІ, але водночас і вікно можливостей для розвитку нових форматів. Варто розбиратися, чого саме й у якій формі хоче аудиторія. На що звернути увагу в роботі з різними типами контенту? 

Новини

І в мирний, і у воєнний час якісна журналістика вимагає дотримання усіх відомих нам стандартів у роботі. Ми мусимо надавати суспільству лише перевірену та правдиву інформацію, а не гнатися за сенсацією, підсилюючи паніку серед населення. 

Кожне злите відео у телеграм-каналах вимагає верифікації, а будь-яка заява від некомпетентних осіб вимагає підтвердження чи спростування з боку офіційних осіб і відомств. 

Упродовж війни важливо отримувати коментарі компетентних представників органів влади, правоохоронців, військових. Щодо аудіовізуального контенту — це можуть бути або верифіковані відео очевидців, або власні відео та фото, зняті просто на телефон чи камеру «в полі».  

Політика та економіка — на часі

Ці теми відійшли на другий план після повномасштабного вторгнення. Однак цей ефект не є тривалим: політичні та економічні процеси стабілізуються, наскільки це можливо в умовах війни. 

Окрім новин, готуйте більш аналітичні матеріали, експлейнери. Для них варто добросовісно добирати компетентних і фахових спікерів. 

Журналістські розслідування

Перш ніж їх проводити, необхідно чесно зважити всі технічні та фізичні можливості команди. Не виключайте можливості колаборації з іншими виданнями чи правозахисниками.

Журналістам необхідно розуміти, що таке воєнний злочин, адже саме він зараз стає основою для подібного контенту. Проконсультуйтеся з фаховими юристами та правозахисниками, як зробити відео, фото чи текст, аби у майбутньому оформити це як доказ воєнного злочину. З цим можуть допомогти Центр Громадянських Свобод і Українська Гельсінська спілка з прав людини. Можна ознайомитися з механізмом фіксації таких доказів у посібнику Міжнародної організації з захисту прав людини WITNESS. Не варто забувати про платформу для збирання доказів злочинів росії від Генпрокуратури України https://warcrimes.gov.ua/.

Людські історії

Людські історії, як і новини, завжди на часі. Саме вони найкраще розкривають масштаб трагедії. Шукати їх варто безпосередньо на місці подій, але не можна ігнорувати й ті, що з’являються у соцмережах — як зі звільнених, так і з тимчасово окупованих територій. У другому випадку не варто забувати про більш прискіпливе дослідження та підтвердження історії з кількох джерел (по ситуації та за можливості). 

Саме з цим сегментом можуть працювати журналісти, які вимушено перейшли на дистанційний режим роботи.

Інформація для та про внутрішньо переміщених осіб та українців, які вимушено виїхали за кордон

З огляду на окупацію більших територій і нові виклики, держава змушена перебудовувати свою роботу в цьому напрямі. А ЗМІ мають доносити найбільш актуальну та важливу інформацію до людей. 

Так само треба говорити і про життя наших переселенців у інших країнах, кожна з котрих має свій підхід у допомозі. Закони чи постанови варто подавати гайдами чи інфографікою — максимально просто та доступно. Варто не забувати і про звичайні людські історії. 

Окремо хочу наголосити, що серед переселенців є чимало людей, які пережили травматичний досвід через війну. Журналістам варто ознайомитися з рекомендаціями щодо роботи з такими людьми від: 

• Дарт центру та Університету Квінс у Белфасті; 
• виконавчого директора Дартівського центру журналістики і травми при Колумбійському університеті Брюса Шапіро;
• Комісії з журналістської етики;
• ГО «Український інститут медіа та комунікації». 

Готуючи контент, потрібно чітко усвідомлювати, що війна — процес тривалий і нищівний. Частині переселенців не буде куди повертатися. Тож вони мають побудувати своє життя буквально з нуля. І тут журналісти можуть робити історії не просто про складну долю переселенця, а про його інтеграцію у нову громаду. Те ж стосується й українців, які опинилися за кордоном внаслідок бойових дій, адже не можна жити ілюзією, що всі повернуться до України. 

Історії про військових і робота в зоні бойових дій

Одразу ознайомтеся із Наказом Головнокомандувача Збройних сил України №73, де прописані алгоритми взаємодії військових із працівниками ЗМІ й чіткі рекомендації для останніх. Журналісти отримують цей наказ під час оформлення акредитації від ЗСУ. Відповідно, якщо представник ЗМІ порушує наказ — акредитацію забирають. Також варто ознайомитися з найпростішими порадами журналістам від МКІП, посібником від ІМІ «Журналіст і (не)безпека», порадами колег, які вже працювали в зоні бойових дій. 

Усі перераховані матеріали потрібні насамперед для роботи в зоні бойових дій. Однак про війну ніхто не розкаже краще за військових. Це можуть бути мотиваційні або нейтральні історії про перемоги, бої та просто життя на передовій. Але, на жаль, і трагічні історії про втрати, полон, зникнення.

Завдання ЗМІ — докласти максимум зусиль та тактовності, аби це були не просто цифри у черговому звіті, а історії з конкретними іменами. 

Як говорити з військовими чи їхніми родинами, які переживають травматичний досвід? ґрунтовні поради дала Елана Ньюман — професорка психології Університету Талси (штат Оклахома) та директорка з досліджень при Дарт-центрі. А якщо йдеться, наприклад, про історію військовополоненого, то варто звернути увагу на поради Комісії з журналістської етики. 

Не забуваймо згадувати учасників бойових дій і після їхнього завершення. А особливо маємо приділяти увагу адаптації військових до мирного суспільства. І тут можна приділяти увагу державній політиці, психологічній та фізичній підтримці від благодійних фондів або громадських об’єднань тощо.

Обкладинка: Depositphotos