Пояснюємо, чому «все ок, мені нормально і без відпочинку» чи «це не робота, бо я люблю те, що роблю» може перейти у хронічну втому, яка приведе до вигорання, розчарування і бажання втекти з роботи, а то й з професії. І як не довести себе до професійного вигорання, коли працюєш у медіа?

Журналістика – це більше спосіб життя, ніж професія. Але між роботою і відпочинком все ж має бути чітка межа. Інакше складно уникнути професійного вигорання: в якийсь момент робота починає займати увесь час.

Harvard Business Review регулярно пише про професійне вигорання. В одному з текстів їхня авторка цитує популярну ідею: «Якщо ти робиш те, що любиш, то не працюватимеш і дня у своєму житті». Вона пише, що ідея звучить гарно, але є міфом. До того ж, такий підхід шкодить нам, бо підштовхує до наступного: якщо я люблю свою роботу і те, що роблю, отже можу працювати більше – постійно, наприклад. 

Це як бути у токсичних стосунках: в один момент ти відчуваєш захоплення, пристрасть, повну залученість, а в інший – хочеться сказати «стоп», бо ти вже надто виснажений і пригнічений.

«У лютому я ще працювала вечорами і без вихідних, а в березні вже прокидаюся з відчуттям втоми і байдужості до всього, навіть до улюбленої роботи. Я і працювати почала менш продуктивно. А похід в кіно чи на виставку уже не розслабляє так, як раніше. Крім всього, я постійно втомлена, мене переслідує відчуття слабкості і є передчуття, що от-от захворію і доведеться відлежуватись вдома», – приблизно так звучать розповіді моїх подруг-журналісток про їхнє самопочуття.

Психологиня і психотерапевтка Анна Шийчук розповіла The Lede, чому настає професійне вигорання і як зрозуміти, що ти впевнено рухаєшся до нього. Її приклади допоможуть зрозуміти, коли варто зменшити швидкість, знизити інтенсивність і дозволити собі відновитися. Анна також є авторкою і ведучою програми про емоційний інтелект «хтознаяк» на Urban Space Radio.

Також ми попросили регіональних медіаменеджерів розповісти нам, чи вони роблять щось поза роботою, щоб не виникло бажання піти з медіабізнесу.

Що таке професійне вигорання

Спершу треба зрозуміти, що таке професійного вигорання. В Міжнародній класифікації хвороб професійне вигорання – це синдром, який виникає внаслідок хронічного стресу на робочому місці.

Stressed Sylvester The Cat GIF - Find & Share on GIPHY

Три основні критерії професійного вигорання:

  • Низький рівень енергії і виснаження: якщо ми відчуваємо втому від роботи.
  • Ми хочемо дистанціюватися від роботи і починаємо погано до неї ставитися: перестаємо любити роботу, яку раніше любили.
  • Зниження продуктивності праці: ходжу на роботу, але працюю менш якісно, ніж раніше. 

Вони є універсальними для будь-якої сфери. Та найчастіший симптом – це ізоляція, коли ми прагнемо побути наодинці, не хочемо спілкуватися з іншими людьми. І від цього нам стає тільки гірше.

Чому медійники страждають від професійного вигорання

Журналісти, редактори, режисери – це все люди, які постійно працюють з інформацією. Є декілька зон ризику, в яких вони можуть вигорати:

  • Ритм життя загалом.
  • Ритм життя в інформаційному просторі, який є зараз: необхідність завжди бути у курсі новин, постійно тримати руку на пульсі справ.
  • Необхідність чи внутрішнє прагнення постійно залишатися на зв’язку.

Перший ризик: завжди на зв’язку. Ми виснажуємося більше, коли не маємо можливості відключитися від роботи.

Людина має працювати 5 днів на тиждень і 8 годин в день, при цьому мати місяць відпустки. Ця історія не виникла просто так. Це визначений алгоритм, який дозволяє людині мати час для продуктивної роботи і відпочинку.

Якщо людина працює в медіасфері і завжди має бути на зв’язку, отже вона постійно залишається в робочому режимі. Перевіряти пошту і читати новини – це теж частина робочого процесу для медійника. Відповідно, кількість робочих годин збільшується.

Season 9 Sanctuary GIF by SpongeBob SquarePants - Find & Share on GIPHY

Другий ризик: прагнення зробити все ідеально. Нам хочеться, щоб все було ідеально: зробити винятковий матеріал, унікальний інформаційний прорив. Треба бути постійно в курсі новин, готувати абсолютно нову інформацію, якісно її перевіряти, зробити унікальною. Це досить високі вимоги, які складно реалізувати. Тому людина виснажується більше. Зараз вимоги до журналістів вищі, ніж були ще 10-20 років тому.

Третій ризик: висока відповідальність. Відповідальність може тиснути і сприяти професійному вигоранню. Особливо, якщо людина чутлива і постійно відчуває тягар відповідальності: за свої слова, за те, що вона пише і як робить, за все, що публікує і навіть за те, як її робота впливає на інших людей.

Тривожні дзвіночки професійного вигорання

Важливо відстежувати рівень своєї енергії і виснаженості. Це можна робити по вихідних: перевіряти, чи вони працюють на вас. Ви повертаєтесь у понеділок на роботу такі ж втомлені, як були раніше? Чи заряджені й енергійні?

Інші тривожні дзвіночки:

  • Часті застуди, захворювання, якими ви хворіли раніше (якщо мій слабкий орган – легені, отже я почну частіше хворіти тим, що пов’язано з бронхами).
  • Збільшується кількість захворювань.
  • Звичайні форми відпочинку не допомагають відновитися. 

Крім цього, додаються емоційні симптоми: постійна тривога, хвилювання, панічні атаки. Панічна атака – дуже сильний симптом. Це неконтрольована хвиля страху, який покриває все тіло, коли не можна нічого з цим зробити.

А починається все з втоми і виснаженості від роботи: коли ви гірше працюєте, хочете менше працювати, перестаєте любити свою роботу. 

Історія про професійне вигорання

Під час Майдану я була в Івано-Франківську. Ми з колегою зробили консультативний пункт біля міськради. До нас не звернувся жоден мітингувальник, але зверталися медійники. Я надавала їм консультації. У той момент вони були сильно вигорівші і застресовані. Кількість інформації навколо була максимально великою. Крім всього, інформація була критичною, гарячою, емоційно забарвленою. Їм потрібно було бути на зв’язку 24/7, бо в будь-який момент могло статися щось надважливе. Тому журналісти дуже вигорали. Що допомогло. Їх відпускало, коли ми проговорювали, що вони мають право на відпочинок. Часто журналісти дуже соціально відповідальні. Тому їх мучило відчуття провини: «А як я можу дозволити собі піти спати і не перевіряти новини, коли таке відбувається?». Неможливо так жити протягом кількох тижнів чи місяців. Особливо, коли робота вимагає максимальної включеності. Адекватне харчування, хороший сон, повноцінні вихідні, активності поза роботою – не варто цим нехтувати. Також має бути внутрішній дозвіл на все це: щоб не відчувати вину за те, що відпочиваєте. Важливо дати собі право відновлюватися.

Everything Not Saved Will Be Lost Like Lightning GIF by FOALS - Find & Share on GIPHY

Ми також запитали у регіональних медіаменеджерів, учасників акселератору для медіаменеджерів RCA, про те, чи вони щось роблять, щоб уникнути професійного вигорання і продовжити розвивати медіа у своїх регіонах.

«Нічого не роблю – і перегораю. Cпробую піти у відпустку. Може, допоможе. Хочу провести більше часу із сім’єю. Просто ні про що не думати, якщо вийде», – Андрій Качор, «VeжА».

«Я в медіа вже 10 років – складно не вигоріти. Допомагає, коли придумую собі нові задачі. Поки не приїхала на акселератор для медіаменеджерів, то не задумувалася про просування, взагалі. Тепер думаю про SEO. Ми постійно варимося у своїй рутині і втомлюємося від неї. Тому рятує нова діяльність», – Тетяна Цирульник, «kolo.news».

 «Арттерапія допомагає: я в’яжу светри. Ще допомагає те, що ми з командою відмовились від тих форматів, які нам неприємні – від негативних новин. Не пишемо новини про утоплеників. Я не змушую себе робити щось, що мені неприємне. Тому і тримаюсь», – Олена Гелетюк, «ГлуZд».

«Я планую свої відпустки і вихідні. Недавно сіла і написала список, що мене наповнює і приносить радість. Коли тонеш у рутині, то здається, що на відпочинок немає часу. Тому і планую похід в театр, на концерт, в кіно. І щомісяця маю 3 дні підряд, коли нічого не роблю», – Софія Дейчаківська, «Куфер».

«Люблю вибратися на природу. Нещодавно хотів піти досліджувати бобрів. Я реально був близько: записався у клуб слідопитів, які організовують тури, щоб досліджувати життя різних тварин. Не пішов, бо не було місць. Мій рецепт – це пробувати щось нове, чого ніколи ще не робив», – Сергій Прокопенко, «Gwara».

Авторка: Ірина Гоюк

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я