Частина редакцій через кризу в першу чергу урізали витрати на фрілансерів – наприклад, так зробили Vector, MC Today, Liga.net, 24 канал. Ті медіа, які продовжують залучати сторонніх авторів, співпрацюють тільки з найкращими.

The Lede зібрав історії людей, що задовго до карантину перейшли на фріланс. Вони розповіли чи не шкодують про свій вибір, як набирати замовників та чітко домовлятися з ними про завдання. А ще — як коронакриза вплинула на їх роботу й що треба вміти та знати, аби успішно працювати далі на ринку фрілансерів.

Тетяна Гонченко, пише нативні тексти на фрілансі

Тетяна Гонченко працювала редакторкою сайту 061.ua в Запоріжжі. Два роки тому переїхала в Київ й почала шукати себе там: працювала в мережі CitySites, потім редакторкою блогу Yakaboo та відділу «Суспільство» у «Бабель». Всі три роботи передбачали роботу в штаті, але це їй не подобалось: «Дратувало те, що коли їздиш в офіс, окрім роботи не лишається ніякого часу на життя. Тому я вирішила здійснити давню мрію — спробувати себе у фрілансі. У мене вже було кілька редакцій, яким я писала текст у вільний час, тому можна було вирушати у самостійне плавання. Це було рівно рік тому».

Тетяна працює над нативною рекламою для бізнес видань. Проте, так було не завжди: як тільки звільнилася з останнього місця роботи й опинилася на роздоріжжі, одразу ж написала знайомим редакторам, щоб запитати їх чи потрібні їм фрілансери, які писатимуть тексти. «Мені відповіли всі — мовляв,  і тексти, і люди на фрілансі їм потрібні. Забігаючи наперед, скажу, що із більшістю із них так і не попрацювали — руки не дійшли. Але це дало поштовх моєму фрілансерству».

Фото з архіву Тетяни Гонченко

Спочатку Тетяна писала для тих редакцій, з якими вже встигла попрацювати. Пізніше вже почали звертатися до неї за текстами різні компанії та агентства: «Знаходили мене завдяки сарафанному радіо та фейсбуку і пропонували роботу. Були й ті, котрі знаходили через ім’я — воно стояло під матеріалами, які подобались потенційним замовникам. Пізніше вирішила сконцентруватись на бізнес-тематиці: так на мене почали “виходити” не тільки редакції, а й самі компанії, яким потрібно було написати текст в блог, бізнес-видання та агентства-посередники».  

Найважчим з самого початку було самоорганізуватися та навчитися чітко випитувати у замовників деталі. Але з часом журналістка навчилася планувати свій день та ставити реалістичні дедлайни.

Ще одним викликом було навчитись вести переговори з замовниками та розпитувати у них бриф. Особливо це стосується ситуацій, коли замовник — не редакція, а компанія чи агентство. Зазвичай у них задача виглядає як: «Напишіть якийсь текст про наш бізнес». У кращому випадку — є конкретна тема.

Якщо не фіксувати максимальну кількість вимог, зрештою виявиться, що ви з замовником бачили фінальний результат зовсім по-різному, радить фрілансерка. Тому обов’язково треба питати, навіщо їм текст та які задачі він має вирішувати, у якому виданні замовник планує цей текст розмістити, який має бути об’єм, хто спікери тощо. «Важливо навіть спитати, якою мовою має бути текст, бо якщо напишеш українською, а потім з’ясується, що він потрібен був російською. Переклад лягає на тебе, а це зайвий час, за який ніхто не доплатить», — додає вона.

З часом у фрілансерки ставало все більше замовників і вона змогла самостійно обирати які завдання та за які гонорари вона готова виконувати.

«На початку, коли замовників небагато, берешся за все підряд, бо боїшся — якщо попросиш більшу суму, лишишся без замовлення. Ще рік тому я була готова писати тексти за 1000 гривень,  зараз за такі вже практично не берусь — тільки у випадках, якщо це простий текст з мінімальною кількістю роботи. В середньому я пишу тексти за 2000 гривень», — порівнює Тетяна. Вона каже, що дуже задоволена свободою в роботі, але працює над тим, аби краще себе оцінювати, менше соромитись та називати більші гонорари.

Читайте також: COVID-19 та фріланс: про журналістські болі, надії та плани

Тетяна розповідає, що на початку карантину зникли нові замовлення, проте вже пізніше все повернулося в звичний ритм. «Коли мені перестали замовляти тексти, у відчай не впадала, навпаки — вирішила, що це прекрасна нагода відпочити. Але поки дописувала те, що мала, ринок потрохи ожив і почали з’являтися все нові й нові завдання», — відзначає вона.  Жартує, що відпочити так і не вдалося. Та все ж карантин вносить свої корективи: «Змінилося те, що тексти в мене зараз замовляють більше для бізнесу, а частина редакцій відпали — мабуть, їм найбільше відчувається криза».

Назарій Мазилюк, знімає відео на фрілансі

Назарій Мазилюк «фрілансить» вже другий рік. До того працював у редакції «Газети по-українськи». Каже, що окрім того, що не підходив графік, робота була не зовсім до душі: «В мої обов‘язки входило писати тексти та знімати відео. Якщо з відео все було легко, то з текстами — важче. Я поступово розумів, що писати — це не моє. У штаті був чіткий графік. Я міг всю свою роботу зробити за 3 години, а потім ще сидів й не знав чим мені зайнятись. Було багато вільного часу».

Поступово Назарій почав брати більше замовлень від різних компаній, щоб напрацювати власне портфоліо. «Оскільки сарафанне радіо у нас працює добре, замовники зверталися все частіше. Я зрозумів, що за ці відеоролики мені платять більше, аніж за роботу в штаті, й вирішив звільнитися. Так і став фрілансером», — пояснює він. Нових замовників шукав і через сайти пошуку роботи, і на нетворк-подіях.  

Назарій також наголошує на тому, що важливо підтримувати контакт із колегами, які часто можуть порадити тебе замовнику, якщо у них надто багато роботи, або взяти собі в помічники.

Частіше почали замовляти послуги й через соціальні мережі: «Я почав розвивати свою сторінку в Instagram як відеографа. І там мене теж помітили. Пізніше знімав декілька кліпів для учасниці шоу “Голос країни”, через неї на мене підписалося багато людей і я отримав декілька замовлень. Це зараз я маю достатньо роботи, а перший час довелося працювати безкоштовно, щоб “набити руку” і мати що поставити у своє портфоліо. Зате з досвідом з’являється все більше замовлень за більші гонорари».

Найбільшим недоліком фрілансу саме для нього стала нестача спілкування із людьми. «В офісі ти щодня стикаєшся із людьми. Хочеш чи не хочеш, стаєш частиною корпоративної культури, а отже ходиш на спільні зібрання, святкуєш дні народження колег. На фрілансі такого немає. Я можу спілкуватися з людьми на зйомках або із різними замовниками. Але більшість часу я сам — наодинці з комп’ютером. Дуже бракує людського спілкування», — каже Назарій. Як і попередній героїні, йому теж буває важко само організуватися.

«Часом буває так, що дедлайни вже горять, а натхнення немає зовсім, і я лежу на дивані замість того, щоб працювати. Від цього страждають стосунки і з друзями, і з сім’єю, бо я вічно зайнятий. Вони цього не розуміють. Моя бабуся взагалі не розбирається, чим я займаюся. Вона питає – “Як там твоя робота?”, але мабуть, досі думає, що я безробітний». Але попри всі недоліки, Назарій не думає про те, щоб повернутися працювати в штаті.

Читайте також: Як робити відеосюжети на карантині — розповідає Андрій Діхтяренко, «Радіо Свобода»

На карантині із фрілансом бувало по-різному, згадує Назарій. «Спочатку, як не дивно, в мене було більше замовлень, аніж попередні місяці — і новий клієнт  з’явився, і ті, з якими співпрацював, теж активізувалися. Тому в мене було так багато роботи, що й не помітив коли минув цілий місяць (карантину – ред.). По фінансах вийшло в рази більше, ніж до карантину. Пізніше вже стало менше роботи, а зараз потрохи все входить у звичний ритм», — розповів він.

Єдине, що змінилося в роботі — це те, що працювати доводиться у масці та рукавичках. Самоізоляція теж вплинула на роботу. «У мене був такий тиждень, коли я сидів вдома, працював і нікуди не виходив. Цей час став для мене найважчим, адже дуже бракувало простих людських радощів. З іншого боку, я розумію, що є люди, які весь час (протягом карантину – ред.) дотримувалися жорсткої самоізоляції. Я б однозначно так не зміг», — підсумовує Назарій.

Марія Прохоренко, займається контент-менеджментом на фрілансі

Марія Прохоренко займається копірайтингом та контент-менеджментом, паралельно вивчає SEO й таргетинг. Фрілансити почала ще на першому курсі вишу — писала SEO-статті для сайтів.

«Це були роботи із низьким рівнем оплати за “кіловат” символів. Згадуючи їх, зараз соромно було б вставити ці тексти в портфоліо. Це вже пізніше почався креатив та створення якісних робіт», — пригадує фрілансерка.

На момент написання цього тексту, Марія була на острові Балі, в Індонезії. З усмішкою згадує, що колись мріяла про те, як працюватиме на Балі: «Я дивилася на цих диваків, які сидять у кафешках із ноутами і марила балійськими пляжами та графіком, який планую собі сама. На той момент мені ще ніхто не розповів, що фріланс вимагає високих навичок самоорганізації, що потрібно “пахати”, якщо хочеш їздити по світу, а пісок на пляжі здатен забиватися всередину ноутбука і псувати його».

Фото з архіву Марії Прохоренко

Дівчина поїхала працювати на Балі вперше. Її хлопець, теж фрілансер, їздив зимувати на острів вже п’ять разів. Каже, що найскладніше — організувати власний графік, щоб не відставати від України через різницю в часі.

«Трохи важко, бо доводиться працювати до 11-ї вечора, але працювати я починаю  після обіду. До цього часу можна поїхати на море чи нове місце на острові, бо з Європою різниця в часі 5-6 годин. Водночас це і перевага фрілансу, бо можна півдня гуляти якимось містом, а після обіду почати виконувати необхідний об’єм роботи», — порівнює Марія.   

Дівчина жартує, що фрілансерами стають у двох випадках — коли хочеться безлімітних подорожей та коли людина — інтроверт і їй не хочеться багато спілкуватися з іншими людьми. Але шукати курси, спілкування та розвиток завжди треба. Часто працедавець не зацікавлений в тому, щоб “прокачувати” фрілансера у професійному плані, тому про це варто дбати самостійно, бо інакше можна застрягти на одному місці.

Читайте також: Як це — 6 тижнів працювати на острові та залишатися включеним

Варто також остерігатися недоброчесних працедавців. Декілька разів Марія переривала співпрацю з різних причин, але найгіршою рисою замовників вважає знецінення праці фрілансера.

«Багато працедавців і справді вважають, що робота людини, яка все виконує віддалено, має оплачуватися нижче, аніж робота офісного працівника. Це не так. Окрім цього, чула про випадки, коли віддаленого співробітника завантажували роботою не на 8 годин, а на більше: ти ж-бо не витрачаєш час на дорогу! Але це не про фріланс, а про так званий home office, коли ті ж 8 годин роботи, лише з будь-якої точки планети. Часто мені кажуть, що сума, яку я прошу за замовлення — надто висока, але тут варто чітко пояснити за що вони платять: за кваліфікацію, якість та результат. Якщо замовники не розуміють (цього – ред.), тоді не варто працювати», — каже вона.

Людям, що тільки починають фрілансити, Марія радить де можна знайти перших замовників: на сайтах та телеграм-каналах, наприклад, Крезюме, Happy Monday, LABA, Rabota та Work.ua.

Новачкам вона радить починати з простих замовлень на work/rabota.ua. Така робота не дасть великого прибутку, зате дозволить зібрати портфоліо. З цією ж метою можна співпрацювати зі знайомими чи стартапами, щоб отримати кейс для свого портфоліо. Можна пройти платний курс, де організатор допомагає із першими замовленнями — так ви матимете і сертифікат, і роботи для портфоліо. «Якихось особливих секретів чи рецептів в тому, щоб бути успішним немає — просто варто бути наполегливим, не боятися нового, прокачувати в собі фахівця та відкриватися. І нехай усі офіси зачекають, коли навколо такий гарний і цікавий світ», — переконана фрілансерка.

Читайте також: Як не вигоріти, коли працюєш у медіа, – розповідає психологиня

Марія каже, що у фрілансерів навряд чи щось змінилося із початком карантину, адже попри закриття деяких компаній чи згортання проектів, роботи в онлайні завжди вистачає. «Людство вже давно дійшла висновку: діджиталізуйся або помри. На кожен закритий проєкт, обов’язково відкривається інший. Більше того, через масовий вихід компаній в онлайн, нестачі роботи серед фрілансерів немає. Зараз є великий запит на якісних SEOшників, SMMників, копірайтерів та інших спеціалістів», — розповіла вона.

«Зміни також торкнулися якості — компанії продовжили працювати із найбільш досвідченими і за пристойну оплату. Та й пропозицій замовлень “за копійки” я зараз бачу все менше», — додає фрілансерка. Марія каже, що частина проєктів, у яких в неї була часткова зайнятість, справді зупинилися через карнатин. Проте її це не демотивувало, а навпаки підштовхнуло шукати нові можливості. 

Авторка: Ростислава Мартинюк