Перш ніж шукати героя для тексту, варто дати самому собі чітку і зрозумілу відповідь на запитання, навіщо ви це робите? Що ви хочете зрозуміти, пишучи чи знімаючи матеріал про конкретного персонажа, історію чи явище? В кожному матеріалі має бути щось, що відповідатиме на запитання and so what? Що ж ми хотіли сказати?

Отож, спершу визначіться з темою та ідеєю вашого матеріалу. Без розуміння головного посилу вашого тексту, складно будувати історію, відкидаючи другорядне і залишаючи ключове. 

Тема — це те, про що ваша історія. Ідея — те, що ви хотіли сказати своїм матеріалом. Сергій Гаврилов вдало пояснює різницю між цими двома поняттями на прикладі мультфільмів. Скажімо темою мультфільму «У пошуках Немо» є історія про рибку-батька, який здолав океан, шукаючи  сина. Ідея ж полягає у простій, але важливій думці: діти повинні мати можливість ставати самостійними. 

Те саме з журналістськими матеріалами. Наприклад, в одному зі своїх текстів я розповідала про чоловіка, чиє тіло паралізувала рідкісна хвороба. Попри це він збирає кошти на реабілітацію українських ветеранів та влаштовує для них концерти у госпіталі. Ця історія — про внутрішню боротьбу із відчаєм.  І водночас це — свідчення, що жодні обставини не є перепоною для активного життя. 

Пошук тем завжди індивідуальний. Іноді ви маєте конкретного героя. Тоді думаєте, про що саме з ним говорити і як презентувати його постать у тексті, щоб розкрити тему і підсвітити ідею. Або ж навпаки — спершу маєте тему, а вже під неї шукаєте героя. 

В будь-якому разі вам потрібен герой: яскравий, фактурний, з цікавим досвідом. Не бійтеся знайомитися, просити людину розповісти про себе. Перепрошуйте, якщо розумієте, що історія вам не підходить, і шукайте далі. Ви не зобов’язані писати про кожного, з ким спілкуєтеся. Водночас не витрачайте забагато часу іншої людини, якщо одразу розумієте, що її історія — не та, яка вам потрібна. 

Як підготуватися до першої розмови?

Герой є. Що далі? Перш ніж зустрічатися з ним для тривалого інтерв’ю, підготуйтеся. Зануртеся в тему, почитайте попередні публікації, передивіться матеріали, копніть глибше. Умовно, якщо ваш герой написав книжку, ви маєте її прочитати. 

Це важливо, щоб розуміти, як і про що говорити з  героєм, які питання ставити, на чому акцентувати увагу. Якщо є можливість, знайдіть і поспілкуйтеся з організаціями чи експертами, які спеціалізуються на темі. 

Коли я працювала над репортажем про довічно ув’язнену людину та її стосунки з Богом, спершу домовилась про розмову із в’язничним священником. До того я не мала досвіду спілкування з людьми, які вчинили злочин і відбувають покарання. Тим паче, якщо це покарання довічне. Я не мала уявлення, як живуть ці люди і якою є їхня щоденна реальність. З кількагодинного інтерв’ю зі священником до наступного тексту увійшло всього кілька речень. Але саме попередня розмова з капеланом трохи привідкрила для мене цей світ і допомогла формулювати коректні запитання. 

Складіть список запитань.  З досвідом я роблю це рідше. Але все одно занотовую у блокноті умовний план розмови — ті теми, яких обов’язково мушу торкнутися. Поки не почувалася упевнено, прописувала для себе запитання більш буквально. План перед очима триматиме вас у межах головної теми впродовж тривалої розмови. Продумайте якомога більше різнопланових запитань. 

Журналіст швейцарського журналу «Reportagen» Ервін Кох, майстер портретних репортажів, перш ніж вирушити на зустріч з героєм, готує 100-150 питань: «Де ви народилися? Коли вперше відчули себе щасливим? Який алкогольний напій ви спробували першим? Коли ви бачите то і це, що спадає вам на думку?» Він готує іноді 200 таких питань! А потім іде до героя, вмикає диктофон, і вони розмовляють дві, три, чотири, іноді п’ять годин. Згодом він розшифровує усе, що було сказано, — іноді витрачаючи на це кілька робочих днів — і лише опісля починає працювати з матеріалом.

Домовтеся до зручний формат розмови. Попросіть зустрітися в умовах, які є комфортними для самого героя/героїні. Якщо є можливість, зустріньтеся у нього/неї вдома. Або проведіть разом час на відпочинку, зазирніть на роботу. Словом, знайдіть місце і час, коли б ви обидва не поспішали і могли не лише поговорити під запис, але й поспостерігати за співрозмовником, щось разом зробити. 

Як будувати розмову і досягти необхідного рівня відвертості? 

Головний редактор того часого журналу «Reportagen» Даніель Пунтас називає головне правило роботи «в полі» — бути губкою, яка вбирає інформацію. «Не так, що з 9-ї до 17-ї маєш розмови з людьми, а потім повертаєшся в готель. Це робота 24/7». 

У цю ж логіку вписується той факт, що хороші — відверті — розмови майже завжди є тривалими. З годинного інтерв’ю навряд чи вийде насичена і повна історія. Тож завдання автора — розговорити героя і стати для нього на певний час другом, якому можна довіритись.

А що робити, якщо герой/героїня не говіркі?

Зізнатися у цьому співрозмовнику. Я зазвичай відверто кажу, що мені важливо почути і розповісти його історію, але це стане можливим лише, якщо він допоможе. Прошу розповідати історії, ділитися спогадами так, щоб я могла уявити все розказане. Зазвичай спрацьовує. 

Польська журналістка Кася Квятковська-Москалевич сказала колись, що розмова з героєм — це короткотривала, але щира дружба. Ключовим  у цьому вислові є слово «щирість». Лише тоді, коли герой чи героїня буде вам довіряти і говоритиме відверто, із цього може вийти щось справді вартісне. Отож, як досягти довіри?

Будьте відвертими самі. Не бійтеся розказати більше про себе. Не бійтеся зізнатися, якщо ви хвилюєтеся або не можете знайти слів у тій чи іншій ситуації. Будьте собою. 

Уважно слухайте, не поспішайте. Якщо співрозмовник вдається до пригадування і щось в деталях вам розказує — це прекрасно, не підганяйте, не перебивайте. Ви встигнете поставити усі запитання. Але дайте людині час і можливість виговоритися. 

Одного разу я працювала над текстом про колишніх безхатьків. Ці люди тривалий час жили на вулиці, а тоді стали членами спільноти «Оселя» і вирішили змінити своє життя. До однієї героїні я довго не могла знайти підходу. Зрештою ми розговорилися: вона розповідала про своє життя. А воно було справді нелегким — вона довго жебракувала і була залежною від алкоголю. І якось поміж іншим згадала, що має п’ятьох дітей, про долю жодного з яких вона нічого тепер не знає.  Соціальні служби позбавили її прав матері і вона втратила зв’язок із дітьми, а тепер хотіла б його відновити, але немає як. 

Ця історія — ключик до розкриття героїні, бо показує, що тепер їй не байдуже, а її серце живе, попри усі обставини. Розмова про дітей зайшла випадково після основної. Фактично — тоді, коли героїня побачила мою готовність слухати. 

Тож спостерігайте і співпереживайте.  Ви — не просто людина із диктофоном, ви — той, хто має непідробний інтерес до особистості, з якою спілкується. Приймайте співрозмовників такими, якими вони є, цікавтеся їхнім життями по-справжньому. 

В соціальній тематиці ми найчастіше спілкуємося з людьми, які не є публічними —  вони хоч і можуть соромитись, але насправді переважно прагнуть бути вислуханим. Уважно і чуйно вислуховуйте їх. Лише тоді, коли людина зрозуміє, що не байдужа вам, вона зможе почати довіряти і розкриватися.

Просіть співрозмовника пригадувати деталі. Загальних фраз недостатньо — тому уточнюйте та перепитуйте. Якщо герой чи героїня кажуть, що прочитали книжку, яка вплинула на їхнє життя, запитайте, як вона називалася і хто автор. А ще — чому саме ця книга так вплинула? Наштовхуйте співрозмовника на власні рефлексії. 

Питайте про все, починаючи з дитинства. Просіть поділитися спогадами і шукайте серед них ключові. Тобто ті, які розкажуть більше про вашого героя чи героїню і те, як вони сформувалися.

Не бійтеся питати про болюче. Переконуйте і пояснюйте, чому важливо говорити про те чи інше. Доносьте вашу головну мотивацію (питання so what?) і попросіть вашого співрозмовника стати спільником, щоб разом розкрити тему якнайкраще. Якщо ви пишете історію про військового, який отримав поранення, що змінило його життя, розпитуйте про деталі саме цієї події. Вашому читачу важливо їх знати. 

Але не тисніть. Якщо людині справді боляче говорити або з інших причин вона не хоче розкриватися, це її право. В такому разі пошукайте іншого героя.

Повторюйте запитання, якщо треба. Якщо відчуваєте, що відповіді вам не достатньо, спитайте ще раз. Можливо, цього разу герой розповість те саме, але з іншого ракурсу чи з новими деталями.

Запитуйте про внутнішнє: що герой/героїня відчував, чим керувався, як змінювалося сприйняття ситуації і самого себе. Зрештою, хороша історія саме та, в якій можна простежити внутрішні трансформації героя/героїні.  

Важливо також говорити з людьми із близького оточення вашого героя/героїні. Залучайте друзів, родичів, колег, а часом навіть і опонентів чи недругів. Усі вони можуть доповнити історію і зробити вашого героя виразнішим. Це, до речі, допоможе також обійти пастку — у якій герой намагається у розмові видати себе за того, ким не є. Сторонній погляд зробить історію багатограннішою

Призначайте наступну зустріч. Після знайомства і першої глибокої розмови, ви будете мати час все осмислити. Це дасть змогу  зрозуміти, яких деталей не вистачає або про що ви ще не запитали. А співрозмовник на другій зустрічі вже не вважатиме вас незнайомцем — це також підвищує рівень довіри. Під час кожної наступної зустрічі ваш герой імовірно розповідатиме більше й глибше.

Пам’ятайте про безпеку. У соціальних матеріалах герої не завжди хочуть (або й можуть) розкривати свої справжні імена. Це може стосуватися людей зі спільноти ЛГБТ+, тих, хто має залежності чи пережив насильство. Ваші герої маю право на анонімність. Тож уточніть, чи вони готові фігурувати у матеріалі під справжніми іменами. Допоможіть їм зважити усі ризики, і в разі відмови будьте уважними до виконання цього прохання.

Не будьте зверхніми до своїх героїв. Не вивищуйте себе — ні в манері поведінки, ні в статусі. Будьте толерантними до позиції інших. Усі люди різні, і ми ніколи не можемо зрозуміти іншої людини, доки не будемо на її місці. Не засуджуйте, а намагайтеся зрозуміти.

Водночас, будьте об’єктивними до ваших героїв і не захоплюйтеся ними. Люди, зрештою, не ідеальні — не ідеалізуйте тих, про кого пишете чи знімаєте. Нехай у ваших матеріалах вони залишаються справжніми, навіть, коли мають вади.

Не підводьте ваших героїв. Будьте відповідальними у роботі з текстом, перевіряйте факти, не перекручуйте їх і не маніпулюйте. Виправдайте ту довіру, яку вам вдалося вибудувати зі своїм героєм.   

Авторка: Марічка Паплаускайте

Зображення: Unsplash

Більше дізнавайтеся в онлайн-курсі «Журналістика толерантності»