Заступниця головного редактора українського англомовного видання Kyiv Post Ольга Руденко пояснює що таке пітч, на які запитання він має відповідати й як сформулювати для нього тему.
Це текстова версія лекції, яка була записана авторкою для онлайн курсу, створеного Media Development Foundation.
Значна частина моєї повсякденної роботи — вирішувати, над якими темами працює редакція. Найчастіше теми пропонують самі журналісти, і моє завдання — оцінити запропоновану тему, і дати їй зелене світло або забракувати.
Це складніше, ніж здається. Тем надходить багато, вони дуже різні, часу на прийняття рішення у редактора зазвичай небагато. Потрібно враховувати багато факторів: наскільки цей матеріал цікавий для аудиторії, скільки ресурсів редакції він потребуватиме, чи оптимальний зараз час для нього, чи є актуальніші теми, яким треба віддати пріоритет.
Є способи зробити цей процес простішим та ефективнішим для обох сторін — журналіста і редактора. Для цього треба правильно пропонувати (тобто, пітчити) тему.
Ці поради стосуються і журналістів, які працюють в редакції і пропонують теми своєму редактору, і фрілансерів, які пітчать статті в редакцію «ззовні».
1. Що таке пітч
Пітч, або пітчинг — це ваша пропозиція теми редактору. Вона може бути письмова або усна.
В умовах роботи редакції пітч часто відбувається усно і в дуже вільному форматі — коли журналіст підходить до редактора і каже «Слухай, хочу написати про це і це. Що думаєш?». Далі можуть бути уточнювальні запитання від редактора і зрештою: «Ок, давай, пиши».
Але найкращий пітч — письмовий і структурований. Від такого формату виграють обидві сторони. Редактор отримає хороше розуміння ідеї і відповіді на всі свої запитання, а автор в процесі роботи над пітчем краще зрозуміє власну тему.
Крім того, письмовий пітч не залишає місця для непорозумінь і сюрпризів — коли редактор очікує один матеріал, а автор пише дещо інший. Таке буває, якщо фокус статті вони проговорили усно, на бігу, біля кулера.
Письмові пітчі особливо актуальні зараз, коли багато журналістів працюють віддалено через пандемію.
Пітч має відповідати на декілька основних запитань:
- Про що матеріал?
- Чому це важливо/актуально? (До речі, відповідь на це запитання допоможе вам написати натграф у статті. Натграф — це абзац після вступу, що пояснює, чому ваш текст важливий і навіщо його читати. Він є обов’язковим елементом структури тексту у журналістиці західного зразка).
- Який дедлайн? (Коли ви зможете здати цей матеріал)
- Який обсяг матеріалу? Це найменш важливе питання, бо відповідь на нього може сильно змінитися в процесі роботи. Редакція може просто замінити це питання рекомендацією вкластися в певні прийнятні рамки — наприклад, тисячу слів. (Порада: Якщо ви страждаєте на зайву «об’ємність» текстів — почитайте The Economist. Це чудовий приклад стислого і насиченого викладення матеріалу).
Якщо пітч від штатного журналіста в редакції, варто додати такі запитання:
- Які додаткові ресурси потрібні? Наприклад, фотограф, відеограф, бюджет на подорож або використання спеціальних платних баз даних.
- Скільки часу займе робота? (Чи вартує матеріал того, щоб втрачати журналіста на цілий тиждень, наприклад). Часто цей пункт стає предметом торгу, коли журналіст просить дати йому тиждень, а редактор наполягає на тому, що цей текст можна написати скоріше.
Якщо матеріал пов’язаний з ризиками — наприклад, безпековими — варто також включити це у ваш пітч.
У різних редакціях можуть існувати власні усталені структури для пітчингу, і додаватися інші запитання — наприклад, в яку рубрику планується цей текст.
Якщо ви новачок у редакції — запитайте, у якому форматі редактор хоче бачити пропозиції тем.
2. Тема вашої історії.
Головний компонент успішного пітчингу — це продумана і правильно сформульована тема.
По-перше, вам треба впевнитися, що у вас є історія.
Одразу перестаньте мислити категоріями «стаття», «матеріал» чи «текст». Натомість подумайте, чи є у вас історія. Чи маєте ви історію, яку можете розповісти? Не написати, а розповісти.
Історія має героя, навіть якщо герой не є конкретною людиною. Героєм може бути, наприклад, держава Україна, якщо це історія про те, як вона долає кризу.
В історії щось відбувається. В ній є дія і розвиток. Історія не може просто засвідчити наявність певного явища або людини. В наших ЗМІ ви можете знайти багато інтерв’ю або профайлів, які роблять буквально це — фіксують факт існування певної людини та її здатність розмовляти і відповідати на запитання. Але вони не розповідають історію про неї.
Історія — не стала, в ній є рух.
Дуже багато тем пропонують так: «Я хочу написати про X» (підставте сюди якесь умовно незвичайне явище або групу людей, які переживають певний досвід, що відрізняється від реальності більшості людей)». Наприклад «Я хочу написати про життя людей з інвалідністю» або «Я хочу написати про забруднення повітря». Коли я чую таку пропозицію, я завжди запитую — і? І що відбувається?
Ви маєте знайти рух і розвиток у цій історії.
Наприклад. Якщо ви думаєте: «Моя тема про те, як живуть люди в прифронтових містах Донбасу» — це не працює, бо це ще не історія. Це загальне поле, в якому ви маєте знайти історію. Зробіть zoom-in, виберіть один аспект. Знайдіть героя. Запитайте себе: що саме в межах цієї великої теми не є очевидним для більшості людей? Чи сталися останнім часом якісь непомічені зміни? Чи є якийсь важливий тренд? Як я можу звузити цю тему, щоб показати велику тенденцію через приклад?
Запитуйте себе: «Що я хочу розповісти?»
Правильна відповідь на запитання «Що я хочу розповісти?» ніколи не починається зі слова «як». Не «як живуть люди на Донбасі» чи «як місто Х готується до місцевих виборів». Якщо це ваша відповідь, ви ще не продумали тему і не «намацали» історію.
Правильна відповідь на запитання «Що я хочу розповісти?» — це конкретне речення.
Замість «Як живуть люди в прифронтових селах» — наприклад, «Люди в прифронтових селах живуть у дуже важких умовах і не мають доступу до найважливіших речей. А це разом з роботою пропаганди підриває їхню довіру до української держави — і може підштовхнути їх до Росії».
Замість «Як місто Х готується до місцевих виборів» — наприклад, «Місто Х було в стагнації, але тепер має надію вийти з неї. Адже там вперше за 10 років зміниться мер, і в його крісло може сісти молодий айтішник. Це цікавий приклад, адже в Україні близько 500 містечок такого розміру і зі схожими проблемами, в них живуть мільйони людей».
Чудово, якщо ви одразу запропонуєте заголовок для історії — але він має відповідати стилю і формату видання.
3. Важливість теми
Другий, теж дуже важливий компонент вашого пітчингу — це актуалізація. Поясніть редактору, чому ця тема важлива.
Чому взагалі щось — явище або людина — може бути вартим уваги? Існує багато ознак важливості, ось деякі з них: (Вашій історії можуть бути притаманні як одна з них, так і декілька одночасно).
- Великий масштаб. Це явище впливає на життя великої кількості людей? Ваш герой досяг найбільших висот у своїй кар’єрі? Ваше розслідування викриває розкрадання мільйонів гривень? Вітаю, у вас є масштаб. Розкажіть про це редактору.
- Ненормальність ситуації. Згадайте вислів: «Якщо собака вкусила людину, це не новина. Новина — це коли людина вкусила собаку». Наприклад: в Україні занепадають села, люди їдуть у міста. Цікава історія? Для більшості читачів — ні, бо про це вже давно відомо. А як щодо історії про одне село, яке всупереч цьому тренду розвивається і росте? Мене б це зацікавило. Цей параметр можна назвати «унікальність», але у 99% випадків це слово використовують недоречно. Але так, якщо ваша історія стосується чогось, що справді не схоже ні на що інше — вона унікальна, а тому цікава.
- Невідомі факти. Якщо ви плануєте розкрити суспільно важливу інформацію, про яку ще не знають — це приверне увагу редактора. До того ж багато ЗМІ хочуть, щоб їхні матеріали ставали цитованими. Якщо з вашого тексту умовна Українська Правда зможе зробити новину і послатися на ваше ЗМІ — це додає вашій пропозиції привабливості.
- Постраждалі в історії. Цей параметр працює разом з масштабом. Чим більше постраждалих, тим важливіша тема.
- Конкретна візуалізація великого тренду. Наприклад, цікавою може бути історія про досвід конкретної людини, яка розчарувалася в державі і поїхала жити за кордон. Це візуалізує відомий, але абстрактний тренд «відтік мізків». Це цікаво за умови, що тренд достатньо свіжий.
Сюди ж я б віднесла теми про «місцевий приклад глобального тренду». Наприклад, тема про поліцейське насильство в Україні особливо актуальна тоді, коли протести проти такого насильства є головною темою у США. Якщо у вашої теми є така прив’язка — вона відображає світовий тренд — вкажіть це у пітчі.
4. Як достукатися до редактора
Якщо ви працюєте у штаті редакції — ці поради вас не стосуються, тому що редактор і так у вашому повному розпорядженні. Але поговорімо про те, що робити, якщо ви — фрілансер, який хоче співпрацювати з певним виданням і пропонує йому тему.
Я впевнена, що ви неодноразово знаходили контакти редактора на сайті видання, зверталися до нього на пошту із пропозицією співпраці, чекали, і… так і не отримували відповіді.
Не сприймайте це особисто. По-перше, на пошту редактора, особливо опубліковану на сайті видання, надходить величезний потік листів, до декількох сотень в день. Загубити там ваше повідомлення надзвичайно просто.
По-друге, пам’ятайте, що ви не в пріоритеті. Редактор думає про редакцію та теми, які вже в роботі. Для нього ви — фрілансер, про якого нічого невідомо, якого треба перевіряти, і співпраця з яким несе ризики.
Тому напишіть ваше звернення так, щоб воно зачепило редактора. Ось кілька простих правил:
1. Ваш лист має бути максимально простим.
Переходьте одразу до справи. Не починайте з дифірамбів виданню.
2. У цьому ж листі пропонуйте одну або кілька тем.
І зробіть це не розлого, а чітко і по пунктах: тема, чому вона важлива, пропонований обсяг і дедлайн. Якщо ви вже знаєте, який гонорар хочете отримати, вкажіть і це. Якщо ви пропонуєте написати текст безкоштовно, задля досвіду — чітко скажіть це.
Не хвилюйтеся, що у вас вкрадуть тему — тобто зроблять її силами редакції, без вас. Найімовірніше, про цю тему в редакції все одно вже знають. Дуже мало історій є справді настільки унікальними, що про них знаєте лише ви, і тому вам є сенс обережно про них розповідати.
3. Звертайтеся до правильного видання і правильної людини.
Не пропонуйте тему про виховання дітей виданню про економіку. Не пропонуйте тему про поширення туберкульозу редактору розділу Культура. Це одразу сигналізує редактору про неуважність автора.
Ви маєте добре знати видання, до якого звертаєтесь. Якщо це не так, це буде відчуватись у вашому пітчі, і ви будете виглядати непрофесійно.
Подивіться, які формати використовує видання. Якщо воно на публікує інтерв’ю в класичному форматі «запитання-відповідь», то не пропонуйте написати таке інтерв’ю. Виберіть формати, якими користується видання, і покажіть, що ви їх знаєте. Наприклад, вкажіть, що пропонуєте колонку, яка буде схожа за форматом на певну колонку із цього сайту. Запропонуйте матеріал у конкретну рубрику чи серію. Такі речі помітні і викликають довіру.
4. Ваш лист або повідомлення мають бути грамотними.
Близько половини пропозицій співпраці та резюме, які я отримую, вказують назву нашого видання з помилкою, як Kiev Post. Зазвичай, я просто не розглядаю такі звернення.
Перевірте текст листа і резюме на якісному спелчек-ресурсі (для англійської Grammarly, для української Language Tool). Якщо ви напишете, що у вас вільна англійська, але в слові English зробите помилку — це підірве довіру до вас. До речі, це реальний приклад.
Ваш лист має мати найпростіше форматування. Не треба вставляти в нього зображення. Абзаци мають бути короткими.
5. Пам’ятайте про ввічливість.
Не будьте фамільярними. Не звертайтесь до жінки, використовуючи зменшено-пестливе ім’я.
Якщо вам довго не відповідають — відправте іншого листа або зателефонуйте в редакцію, але не пишіть щось на кшталт: «Не захотіли, ну і ладно, вам же гірше буде!». Теж реальний приклад.
Загалом, приділяйте особливу увагу вашій комунікації з редакцією та колегами. Зробіть роботу з вами простою. Пропонуйте теми зважено і професійно. Будьте ввічливими і тактовними в комунікаціях. Це не залишиться непоміченим, і зрештою полегшить ваше професійне життя.
Авторка: Ольга Руденко
Зображення: Unsplash
