Ірина Андрейців – головна редакторка проєкту LIGA.Life, що планується як підрозділ видання LIGA.net. Вона розповіла, як ідею сайту перетворити в повноцінне медіа і як організувати всі ці етапи. Радимо прочитати історію не тільки про алгоритм дій, а й про те, як бути гнучким та ефективним редактором/-кою.

Про героїню. Ірина Андрейців займається журналістикою сім років. Після випуску з магістратури УКУ почала працювати в ДетекторМедіа, де відповідала за моніторинг центральних українських телеканалів і писала про медіаринок. У 2017 році перейшла до «Української Правди. Життя». У виданні Ірина поєднувала роботу журналістки та співредакторки. Наприкінці 2019-го спробувала себе в PR – сфері. Цього року вона запускає сайт LIGA.Life. 

Як почати

Коли я написала, що повертаюся з PR назад в професію, ми списалися з Борисом Давиденком, головним редактором LIGA.net. Через день зустрілися за кавою, говорили про майбутню співпрацю. 

Борис розповів про ідею запустити підпроєкт LIGA.Life. Ми домовились, що я розпишу своє бачення і тоді зіставимо, чи підходимо ми одне одному. Звісно, перша концепція була сирою, але у баченні ми зійшлися. Далі ми разом знову і знову її дороблювали, поки не дійшли до варіанту, який влаштував команду.

Впродовж березня ми активно працювали, йшли по деталізованому плану, а тоді довелося зупинитися через пандемію. Попередньо ми мали запуститися 18 травня.

Планування медіапроєкту: базові складові

Створення нового проєкту — дуже складний, але цікавий процес. Потрібно продумати концепцію, формат і рубрики. 

Перший крок — ідея. Що саме ви хочете зробити? Просто «суспільне» чи «лайфстайлове» медіа — це ні про що. Коли ви не розумієте, про що ви, то як ви сподіваєтеся, що зрозуміє читач?

Напевно, треба бути генієм, щоб зі старту сісти й придумати щось нове, не вивчаючи досвід інших. Тому я вивчала західні медіа, які читала раніше й абсолютно нові для мене. 

Коли ти вивчаєш, то не просто читаєш, а починаєш звертати увагу на деталі, які раніше не помічав. Ставиш собі питання: яка тут рубрикація і чому вона така; наскільки вона зрозуміла і зручна читачеві, який зайшов сюди вперше; тільки ти розумієш цю логіку, чи й читач так само поводиться.

Коли аналізуєш інші медіа, також звертаєш увагу на те, які «гачки» використовує редакція, щоб ти залишився з нею довше і потім повернувся. Наприклад, вічний скрол, коли дочитуєш до кінця тексту, а далі — не «підвал», а уже наступний текст з великим заголовком. Чи коли тобі за тегом автоматично підтягує інші статті із заголовком та коротким вступом на одне речення. Або коли є функція «поаплодувати автору», як в Medium. Коли таких аплодисментів тисячі, ти підсвідомо хочеш почитати, за що ж автор їх отримав. 

Обов’язково вивчаєш мобільні версії сайтів, бо зараз вони — на першому плані. Минули часи, коли спочатку створювали версію для комп’ютера, і тільки потім через пень-колоду адаптовували для мобільних. 

Другий крок — добряче подумати, хто читатиме підрозділ: вік, стать, уподобання, і, головне — які потреби цих людей ти закриваєш. Наприклад, англомовні медіа про здоров’я здебільшого орієнтовані на жінок, і це чітко видно по балансу статей про чоловіче та жіноче здоров’я. Туди йдуть чітко жінки й чітко почитати про те, що зачіпає їх, їхніх дітей, чоловіків, батьків.

Коли ви зрозуміли, для кого працюєте, переходите до наступного етапу — як писати так, щоб це було цікаво й зрозуміло, але при цьому ще й вирізнятись з-поміж інших медіа на схожу тематику. Немає сенсу ставати просто «ще одним медіа про…».

Які формати ви публікуватимете? Тільки тексти, чи ще й тести, подкасти, фоторепортажі? Це точно підходить потенційним читачам? Ми хочемо бути саме такими? Постійно ставиш собі ці питання. 

Вдома над моїм робочим столом висів ватман із запитаннями, на які потрібно ще знайти відповіді, і блоками, які слід доопрацювати.

Ірина працює над рубриками сайту LIGA.Life вдома. На стіні – малюнок дерева з блоками, які потрібно не забути й пропрацювати.

Наступний важливий крок — рубрикація, які розділи будуть на сайті. Величезна кількість ресурсів має «поламану» рубрикацію, і ти часом дивуєшся, чому той чи інший матеріал взагалі тут опинився. Також помітила, що в багатьох є «рубрики-підвали», куди скидають матеріали, які не підходять в жодну з наявних рубрик.

Можливо, комусь це здасться дрібницями, але загалом вони утворюють цілісну картинку того, наскільки читачу буде комфортно, чи він захоче повернутися на сайт і стати постійним другом видання. Тому лише на рубрикацію пішло кілька тижнів, поки визначили кінцевий варіант.

Усі чернетки рішень ми проговорювали з головним редактором, головним маркетологом, фахівцем, який розроблятиме сайт технічно, з дизайнером.

На цих зустрічах частина ідей можуть відвалитися, і це нормально. Наприклад, за моделлю кількох англомовних медіа я хотіла створити розумний пошук по сайту. Але колеги показали статистику, що на пошук майже ніхто не клікає. Були також забаганки, які не можна наразі реалізувати технічно.

Контент сайту і цільова аудиторія

Хочемо зробити медіа для сучасної української родини, котра хоче більше і краще для себе та своїх дітей. Сім’ї, що прагне покращити стосунки між собою й готова над цим працювати. Тих, хто бажає кращої освіти і можливостей для розвитку, більш розмаїтого дозвілля, загалом — повнішого життя. Тобто йдеться про низку сфер.

Найперше, це здоров’я і здоровий спосіб життя. Далі — освіта, самоосвіта й саморозвиток з наголосом на школи й університети. Ядро нашої аудиторії – люди, котрі уже мають дітей, тож маємо допомогти їм в їхніх потребах. 

Зачіпаємо наукпоп, пізнаємо світ, підвищуємо ерудованість і критичне мислення. Наука точно має бути одним з пріоритетів у країні. Це потрібно не тільки науковцям, а будь-якому громадянину. Це, зокрема, показав коронавірус. У фокусі також сім’я, стосунки у парі та психологія, говоритимемо і про людину як особистість. Адже бачимо, що часом людина розчиняється в сім’ї, губиться у ній і розмивається її індивідуальність. Тому говоритимемо про те, як не стирати власних кордонів і відчувати себе повноцінним/ою.

Читайте також: Як це — бути першопрохідцем у запуску локального онлайн-видання

Плануємо й матеріали про спорт, але не в сенсі рахунку футбольного матчу, а в сенсі популяризації різних видів спорту: від малого до великого.

Культуру теж плануємо, але наразі — не вузькопрофільну, адже для неї потрібен профільний редактор. Кожен має займатися тим, у чому тямить.

Щоб говорити, чим ми вирізнятимемося від інших, варто дочекатися запуску. Щоб робити якісь заяви, нам слід спочатку протестувати ідеї самим, виправити помилки, які точно з’являться по дорозі до початку і навіть після нього. 

Важливо не захоплювати все й одразу, не бути усім і ні про що. Дуже хотілося б відійти від моделі лише передруку заяв і пресрелізів і перейти до аналізу «Чому так». Бракує матеріалів із зіставленням «точок на мапі» тієї чи іншої теми, які б показували маршрут, куди ці новини, факти, коментарі нас ведуть. Підтримувати їх  аналізами, рефлексіями, обдумуваннями, а не просто миттєвими пуш-реагуваннями.

Ми почнемо з невеличкої команди, тому наразі доводиться хіба мріяти, що кожен текст щодня буде глибокою аналітикою, над якою працюють тижнями. Але саме в такий керунок дивлюся. Чому? Бо ядро нашої аудиторії — зайняті люди, які не байдикують і хочуть розвиватися.

Що потрібно враховувати, коли формуєш майбутню команду

Ми мали починати з трьох працівників і в перспективі рости (зараз команда має складатися з п’яти людей – ред.). Це означає тісну і близьку співпрацю, а також довіру. Тому настільки важливо було знайти людей, з якими робота не перетворилася б на казку «лебідь-щука-рак».

Довіра — це також про відповідальність, коли можеш покластися на колегу і мати «закриті тили». Тому майже всі, хто надіслав резюме (понад сотня) отримали тестове завдання. На жаль, більшість кандидатів показали свою неуважність і небажання навіть вчитатися у текст вакансії. Там чітко було вказано, кого ми шукаємо, з проханням про короткий мотиваційний лист. 

Результат — певно, близько 90% людей не звертали на увагу на текст вакансії. Чимало надсилали листи навіть без «Привіт», не пояснювали, хто вони, на яку саме вакансію подаються (бо посади різні, ми шукали журналіста, новинаря і фрілансерів), навіть не заїкалися про мотивацію. Файл з резюме міг прилетіти без теми листа, супровідного тексту, просто без нічого. Якщо людина не здатна навіть привітатися, напевно, вона не може бути частиною нашої команди. 

Викликали питання і самі резюме. Є базові правила, які радять HRи. Резюме слід виписувати під конкретну вакансію, а не слати одне і те ж усім підряд. Так вчинили близько тридцяти кандидатів. 

Я обирала не просто людей, які виконають завдання, а тих, з ким зможемо сформувати команду, і де ми рухатимемо один одного вперед. На щастя, такі люди знайшлися.

Роботу підрозділу планую організувати трішки нетрадиційно. У такому маленькому колективі один новинар швидко вигорає. Це стало зрозуміло ще під час роботи в «УП.Життя». Тоді ми зробили гібридну модель обов’язків новинаря і журналіста – «тиждень через тиждень». Один тиждень людина –  журналіст, а наступний тиждень – новинар. Те ж зробимо у LIGA.Life. Я ж працюватиму як редакторка та авторка. 

Ірина Андрейців та Ольга Ситнік, головна редакторка УП.Життя.

У березні п’ятнадцять фрілансерів уже встигли почати роботу над матеріалами, які ми узгодили. Сподіваюсь, зможемо відновити співпрацю, коли розморозимо проєкт. Стартуємо з немалої кількості позаштатників, щоб побачити, чиї матеріали підійдуть виданню найбільше. Частина, можливо, відпаде. Комусь не підійдемо ми, хтось – нам, це нормальний процес.

Наш план полягає в тому, щоб ставити один-два фрілансерські тексти на тиждень, решту закривати редакційним контентом. Такий формат має дозволити платити непогані гонорари фрілансерам.

Що зміниться після карантину 

Прогнозувати — річ невдячна. Навіть технічно проєкт може змінюватися на етапі впровадження (коли хочеш, щоб було так, а технічно поки не вийде).

Ми мали запуститися 18 травня, для цього кожен крок був розписаний в окремому довгому файлі, з оцінкою проміжних результатів щотижня. Було планування до осені включно, які більші й менші проєкти, окрім подієвих, ми хотіли б втілити. А потім бах — і карантин. 

Частина планів поламалась уже, на цей рік точно. Наприклад, була задумка хорошого проєкту по Олімпійських іграх, які перенесли через пандемію. Це був великий контент-план на майже все літо. Параолімпіада так само пролітає. І ще кілька подій теж уже згоріли мінімум до наступного літа.

Читайте також: Коронавірус поки не зникне, але медична журналістика може бути не тільки про нього – Ірина Андрейців

Була ще частина планів, не пов’язних з конкретними подіями, але відкладених у довгий ящик саме через пандемію. 

Але наше ядро проєкту нікуди не зникає. LIGA.Life першочергово був задуманий як медіа здорової родини, коли ми з різних боків підходимо, щоб покращити й наповнити життя українських сімей. Коригування відбудуться у підходах до тем залежно як від розвитку епідситуації, так і від того, як відбуватиметься запуск проєкту.

Що планувалося «до» і як реалізовуватиметься «після»

Люди — соціальні тварючки, тому мені було надважливо, щоб команда працювала разом в одному приміщенні. Але карантин вносить свої корективи. Оскільки машини в мене немає, а метро — це додаткові ризики (підозрюю, у майбутніх колег по проєкту також), навряд чи можна говорити про те, що ми щодня приїжджатимемо в офіс. 

І це виклик. Особливо для ще не зрощеної команди. Важче проводити тімбілдінг, налаштовуватися на одну хвилю. Зокрема, це стосується новин, бо їх слід відписувати тут і зараз, потрапляти у формат, навчитися всіх кнопочок в адмінці й призвичаїтися швидко виконувати технічну роботу. Коли зв’язок дистанційний, цей процес триваліший і слід запастися усім більшим терпінням.

Ще один челендж — наступна хвиля коронавірусної хвороби, яку епідеміологи прогнозують на осінь. Сітка матеріалів була розпланована так, аби балансувати між різними тематиками, але багато матеріалів слід буде знову писати про здоров’я і дотичні теми, це превалюватиме. 

Коли прийде команда уже в штат, слід буде максимально мобілізувати сили, щоб зробити домашню роботу з підготовки до другої хвилі, аби потім допомагати читачам проходити цей період. 

Починаючи від того, що треба «набити базу контактів» по експертах та фахівцях з різних регіонів, аби потім не мучитися днями, коли треба взяти простий коментар до прогнозів: по чому потенційно може вдарити друга хвиля; в чому буде потрібна наша допомога читачам; що їм важливо буде знати й з якими проблемами вони можуть зіштовхнутись.

Авторка: Оксана Романенко

Цей матеріал підготовлено в рамках Програми міжредакційних обмінів за підтримки Національного фонду на підтримку демократії NED.