Розбираємо як працює прямий ефір на радіо на прикладі шоу «День Про» та радіостанції «UA:Промінь». В цьому нам допомагала розібратися співведуча шоу Ірина Саннікова.
UA:Радіо “Промінь” – одна з трьох радіостанцій Суспільного мовника разом з UA:Українське радіо та UA:Радіо Культура. За форматом — це музично-розмовна молодіжна радіостанція, яка мовить під гаслом «Люби музику — це взаємно!»
Радіо «Промінь» вийшло в перший ефір 26 квітня 1965 року. Команда станції працює в Українському будинку радіо, що знаходиться в серці столиці на вул. Хрещатик, 26. З 1992 року радіо транслюється цілодобово. Це одна з перших FM-радіостанцій, яка запропонувала слухачам доєднуватися до обговорення важливих тем мистецтва, культури, економіки в прямому ефірі. А також почала знайомити українців із сучасною українською та іноземною музикою різних жанрів.
Восени 2017-го радіо стало частиною Суспільного мовника, що посприяло оновленню контенту програм. Зараз вони сфокусовані на новинках музики, спорту, моди, навчання, психології стосунків та ін. В будні дні можна почути шоу «РанокПРО» та «ДеньПро», на вихідних – «Непробудні», «Бобіна Party», «Пазли» та ін. Також був створений web додаток suspilne.radio, що дозволяє слухати ці програми наживо або в записі.
Про те, як працює сучасний «Промінь» нам розповіла Ірина Саннікова, співведуча шоу «День Про». Вона поділилася й професійними порадами для радіоведучих і пояснила, як саме радійники проводять прямі ефіри. А ще розповіла про те, чому коли ти on air, то не можеш не бути on fire і це взаємопов’язані процеси ☺.
Ірино, як давно ви працюєте на радіо «Промінь»? Як воно змінилося від початку вашої роботи до сьогодні: у стилістиці та програмах?
Я працюю тут вже другий рік. До цього я працювала на FM радіостанції у Чернівцях. Дуже пишаюся, що є частиною «Променю». Коли я долучилася до команди, процеси зміни концепції ефіру й бачення нашої цільової аудиторії вже почалися. Ми хотіли не втратити і наших старих поціновувачів, фанатів, але й долучити наших однолітків, можливо, трохи молодших людей. Для цього були створені молодіжні проєкти, цікаві тридцятирічним слухачам. Водночас, аби вони не були провокаційними, чимось неприємними для слухачів, які вірні нам протягом багатьох років. Нам слід гнучко відпрацьовувати лінію своєї концепції, аби не зачепити почуття жодного із слухачів й бути цікавими їм.
Існує думка, що якщо ти подобаєшся всім, то по – справжньому ти не подобаєшся нікому. Все ж ми маємо бачення того, яким є наш слухач. Це – людина прогресивна й обізнана; людина, яка стежить за життям своєї країни в усіх його аспектах, яка поважає людей поруч і знає до чого вона прагне й чого хоче; людина, яка скоріше візьме тваринку з притулку, ніж поженеться за породистими цуценятами. Зробить корисну справу і додасть трішки щастя в світ.
Загалом зміна концепції почалася десь два роки тому. Цьому посприяло оновлення команди, адже до наших іменитих колег приєдналася так звана «молодіжка». Ми намагалися додати такої собі юнацької зухвалості нашим ефірам, розворушити наших слухачів, але без провокацій. Старалися просто бути свіжими й віримо, що у нас виходить йти в цьому напрямку.
Розкажіть про вашу команду: хто ще працює з вами окрім ведучих і як організована щоденна робота?
Передусім, я б не називала своїх колег суто дикторами. Диктор – це людина, яка читає вже готовий текст. Зазвичай його готує не вона, а хтось інший. Якщо ми говоримо про людей на радіо «Промінь», то здебільшого вони самі працюють над сценарієм у своїй передачі та над її наповненням. Наприклад, у шоу «День Про» та у програмі «Не ПРО будні» люди не лише роблять контент та пишуть сценарії, але й самі сидять за пультом.
Сидіти за пультом – це те саме, що керувати автомобілем. Потрібно мати супер увагу, постійно бути зосередженим, стежити за часом, за мікшерами, за сигналом, за структурою ефіру, якістю звуку, його гучністю.
Людина сидить за пультом, а перед нею три монітори й із кожного з них треба постійно зчитувати інформацію. Це насправді важко. Тому в нас не працюють суто диктори – вони не можуть бути універсальними. А більшість ведучих такими є. Така у нас епоха, що все швидко змінюється й зараз корисно вміти робити все. Ведучі можуть і сісти за пульт, і провести прямий ефір, і зробити програму у продакшені, і написати сценарій і що тільки вони не можуть ☺. Вони можуть все!
Ми також співпрацюємо із нашими гостьовими редакторами. Саме вони допомагають нам із підбором гостей, пошуком тем й інформацією загалом. Разом із моїм ведучим-напарникои ми опрацьовуємо сиру інформацію, скажімо «рибу» завтрашньої передачі, й редагуємо її відповідно до того, як ми це бачимо. Так само працює й інша пара ведучих шоу «День Про».
Ще у нас є наші незмінні звукорежисери. Перш ніж я почала працювати ведучою у ефірі на радіо «Промінь», я побула ще й звукорежисеркою. У мене було дві посади: звукорежисерка й ведуча. Це досить складно, адже ти своєрідний керманич ефіру – мусиш постійно все контролювати. Якщо щось іде не за планом, ти все редагуєш: шукаєш як обрізати той час, скоротити ту пісню для того, щоб все склалося в плейлисті. Ось ці люди – звукорежисери – повелителі мікшерів й нашого пульта. Ми їх дуже цінуємо.
Якщо говорити про програми на вашому радіо, як вони створювалися і розроблялися? Як ви визначаєте, що саме така тема потрібна буде слухачу?
Креативна продюсерка радіо «Промінь» Вікторія Польченко заклала багато своїх ідей, які пізніше переросли в наші програми. Також Максим Борисович Яковенко, наш шеф, надзвичайно креативна людина. І з його легкої руки починалися різні круті проєкти у нашому ефірі.
Щодо програми «День Про» і як відбувається її створення: хотіли зробити класну програму, яка б імпонувала вдалому продовженню ранку на радіо «Промінь», яка б не була насичена якимись супер серйозними темами. Тобто, щоб було і актуальне, і десь легке з веселим. Коли у людини вже почався ранок і вона почула всі новини, потрібно далі підтримувати її настрій. Саме для цього «День ПРО» й існує. Під це шоу можна потанцювати, а можна й попрацювати, можна поїсти свій обід, а можна просто провести час із теплотою.
За якими показниками ваша команда визначає успішність зробленої роботи й зони росту? Як працюєте над поліпшеннями?
З одного боку, ми не завод чи організація, яка проводить продажі продукції. Таких якихось особливих показників у нас нема. Є величезна кількість людей із увімкненими мізками, фантазією і креативом – всіма необхідними ресурсами для створення контенту. Ми радимося між собою, дослухаємося до наших слухачів.
З іншого боку, якщо запускається щось новеньке, ми завжди раді дізнатися, що скажуть наші слухачі – чи їм зайшло. Ми постійно відкриті до діалогу. Нам завжди можна зателефонувати. Якщо ми отримуємо класний фідбек, то це вже і є показник. Наприклад, хтось телефонує і ділиться: «Сьогодні їхав у машині й слухав ваше радіо. Класно було, отам трошки не дотягнули, а отут взагалі супер». Ясна річ, що ми покладаємося на розумних і активних людей. Тих, що рефлексують.
В цілому, ми зустрічаємося всією командою, щоб обговорити, як краще зробити проєкт, яку тему краще взяти. Стараємося бути об’єктивними і не мислити якимись гендерними чи віковими рамками. Намагаємося бути справжніми.
Читайте також: Як написати репортаж для радіо — 8 порад для початківців
Які є секрети класного прямого ефіру на радіо?
Передусім, це класний настрій і вміння залишити усі свої негаразди за дверима студії. Це найголовніше. Слухач не повинен почути у твоєму голосі тіні смутку, невпевненості, нотки трагізму, чи біди. Ми по-своєму артисти, які не мають права на прояв емоцій.
Мені здається, що запорука успіху в будь якій справі – це бути справжніми. Увесь час, який я керуюся таким принципом, мені вдається робити досить прикольні речі. Про це говорять ті люди, для яких ці речі створюються. А надягати одноразові маски як індивідуальний захист – просто не має сенсу.
Плюс артикуляційна гімнастика. Для того, щоб «розігріти» свій артикуляційний апарат і уникнути якихось казусів. Намагатися не їсти нічого солодкого чи солоного перед ефіром. Взагалі краще не їсти за годину до ефіру.
Як стати хорошим диктором – потрібно мати вроджений талант чи ці навички можна напрацювати?
Диктором не народжуються, а стають через сумлінну працю. Якщо людині самій подобається працювати зі своїм голосом, над вимовою слів, просто подобається говорити, то вона починає смакувати свій голос і бажає розвиватися в цій царині далі. Так відбувається велика робота над собою. Якщо ж у себе не вірити й не цікавиться своїм голосом як даром для самовираження, а просто сприймати його як суто біологічну властивість, то навряд чи можна стати диктором. Для того, щоб працювати радіоведучим, можна прокачати дикцію. Я це точно знаю й теж постійно працюю над собою.
Читайте також: Що таке подкаст та як його зробити — розповідає Валерій Калниш, «Радіо НВ»
Які здібності необхідно мати ведучому на радіо й що у собі розвивати?
Варто вміти швидко реагувати на ситуації, які можуть відбуватися в ефірі. Потрібно розвивати гнучкий розум і швидку реакцію. Підтримувати свою кмітливість.
Все пізнається у порівнянні, але важливо й мати приємний тембр голосу. Якщо ви прислухаєтеся до голосів на радіо, то помітите, що як чоловічі тембри ведучих у чомусь схожі між собою, так і тембри багатьох ведучих–жінок мають щось спільне.
Існує таке поняття як форматний голос. Якщо послухати різні радіостанції, то можна почути цю схожість і форматність. У цьому нема нічого поганого, просто такі голоси найкраще лягають на вушко слухача. На додачу, постійно вдосконалюватися, бути в курсі подій у країні та світі й багато–багато займатися артикуляційною гімнастикою.
Чому варто вмикати й слухати радіо в нашому «швидкому світі»? Ваш погляд на це філософське питання.
Я не можу сказати, що комусь абсолютно необхідно слухати радіо. Це лише один із каналів, завдяки якому людина може отримати інформацію. Хтось класно сприймає на слух, а комусь потрібен ще й візуальний контент. Хтось пробігає очима по стрічці новин за кілька секунд, а інші читають лише блоги. Це все відносно.
Як на мене, у радіо є своя неповторна атмосфера, своя романтика. Якщо ведучі, які працюють у кадрі, можуть доносити інформацію за допомогою свого голосуй плюс додаткового візуального компоненту, то у радіоведучих є лише один інструмент.
Радіо – це особливий кайф. Тут немає випадкових людей. Якщо вони якось потрапляють до нас, то швидко йдуть. Тому що потрібно бути людиною із радіотіста, просто любити цю справу.
Потрібно пропрацювати на радіо років двадцять, щоб тебе могли впізнати за голосом, коли ти будеш купувати пельмені в магазині.
Звісно ж, я ніяким чином не хочу образити своїх колег із телебачення. Туди серце вкладають також.
Часом ми почуваємося самотніми чи сумними під час карантину, або ж спекотними літніми вечорами. Радіо створює ефект присутності. Коли воно увімкнене, ти не будеш почуватися самотнім і це перевірено вже і мною, і моїми друзями, і нашими слухачами. Складається напівілюзія, що поруч із тобою твій друг, який через плече говорить, що у тебе все вийде, «я з тобою», «все класно». Й так воно і є ☺.
Авторка: Оксана Романенко
Цей матеріал підготовлено в рамках Програми міжредакційних обмінів за підтримки Національного фонду на підтримку демократії NED.
