Двоє медіаекспертів розповіли, як воно – бути тренером з журналістики рішень в Україні, Білорусі та Грузії. А ще дали три практичні поради, як писати про рішення.
Тетяна Матичак від Internews Ukraine працює із регіональними медіа країни, а Ляксей Лявончик від Transition Online – зі ЗМІ України, Білорусі та Грузії. На тренінгах вони розповідають про метод Solution journalism та показують, як його опанувати.
Чи швидко можна навчитись робити матеріал про рішення, чому не всім вдається поладнати із концептом та про курйози з невдачами – все це у нашому матеріалі. У кінці ми додали корисний блок: що почитати та подивитись, якщо є бажання спробувати написати solution-story.
«Навчитися можна за день», – Тетяна Матичак
Тетяна Матичак з першого дня зрозуміла, що Solution journalism – це її тема. «Завжди приваблювала конструктивна журналістика, а журналістика рішень – це її частина, яка має свої особливості», – розповідає медіатренерка Тетяна Матичак.
Експертка у професії 15 років. Була журналісткою та редакторкою у LIGA.net, Korrespondent.net, газеті «Сегодня», співзасновницею та головною редакторкою сайту Stopfake.org. Тренерську діяльність почала у 2014 році. Розповідала регіональним ЗМІ про журналістську майстерність, медіаграмотність та фактчекінг. А рік тому їй запропонували опанувати і Solution journalism.
«По-перше, журналістика рішень – це про якість. По-друге, вона має довготривалий вплив. Тобто надихає людей змінювати життя на краще. Ці два критерії відповідають моїм власним переконанням», – розповідає Тетяна Матичак.
За рік експертка провела 6 тренінгів для регіональних медіа. Навчання триває два дні. Протягом них обговорюють не тільки журналістику рішень, а і реформи в Україні. Долучають профільних експертів. Це допомагає журналістам під час навчання шукати теми для матеріалів та одразу записувати для них коментарі експертів.
Читайте також: Як писати про рішення: Solution Journalism в Україні
«У нас тренінги побудовані так: 20 хвилин теорії, година – завдань. На мою думку, щоб зрозуміти підхід, вистачить одного дня. Але все потрібно одразу пропрацьовувати на практиці. Наприклад, знайти та описати рішення. Або проаналізувати вже готові матеріали», – говорить експертка.
На тренінгах вчать інтегрувати опис рішень у звичну роботу редакцій. Приклади тем шукають із сфери, з якою працює журналіст. Якщо пише про соціалку, то працюють із нею. Після тренінгу медійники повинні довести, що знання засвоїлись. Тобто підготувати матеріали у межах Solution journalism.
Тетяна описує найпоширеніші невдачі, з якими стикаються медійники, коли роблять свої перші статті.
Перша. Коли журналіст вже багато років працює, він звик робити все по накатаній. Може написати матеріал або зняти сюжет про проблему і лише наприкінці кількома реченнями згадати, що у неї є рішення. Це не Solution journalism у класичному вигляді.
Схожа невдача, коли журналіст захоплюється проблемою, а не рішенням. Вважає, що якщо винесе проблему на загал, то тоді влада та активісти звернуть на неї увагу. І потім лише придумають рішення.
Друга. Коли журналіст додає теоретичне вирішення проблеми. Наприклад, влада пообіцяла відремонтувати садочок наступного року. Такий матеріал – піар чиновників. А рішення має бути детально описане і вже опрацьоване.
Третя. Коли журналіст намагається впровадити у себе досвід іншої країни. Наприклад, взяти рішення німецького містечка і запропонувати його українському Краматорську. Щоб такий матеріал став прикладом журналістики рішень, Тетяна радить додавати думку експертів. Вони мають допомогти адаптувати іноземний досвід в українські реалії: що з іноземного досвіду працюватиме у нас, а що – ні.
Четверта (і трохи курйозна). Коли журналіст думає, ніби він сам має вигадати рішення та потім втілити його. Але під час роботи розуміє, що на це потрібно забагато часу. Медійникам здавалось, що Solution journalism – це занадто складно. Тетяна пояснювала: рішення має бути готовим, а придумувати нічого не потрібно. Тим більше, що це не завдання журналіста. Він має лише висвітлювати вже зроблене кимось.
«Одне медіа робило матеріал про небезпечну ділянку дороги біля школи. Там не було ані світлофора, ані зебри. Батьки боялись, що на цьому місці буде багато ДТП. Журналісти почали міркувати, як вирішити цю проблему – встановити “лежачого поліцейського” або поставити паркан. Прописали план дій для себе, як втілюватимуть це рішення. І тоді вже вирішили порадитись зі мною. І добре, що так зробили. Я їм сказала нічого із цього не робити, а просто подивитися, як цю проблему вирішують в інших школах та містах».
До речі, раніше ми вже писали про проблеми, з якими стикаються ЗМІ, коли створюють такі матеріали.
Тетяна розповідає, що найчастіше після тренінгів журналісти не кидають займатись історіями про рішення. Цікавий приклад був у Сєвєродонецьку. Там два журналісти настільки надихнулись своїм навчанням, що самі організували офлайн-захід, присвячений Solution journalism. На ньому розповідали колегам, як робити такі матеріали.
Але були і такі журналісти, які не змогли налагодити роботу із новим методом.
«Справа була не у тому, що вони не зрозуміли підхід. Просто у них специфіка роботи така, що редактор вимагає не якість матеріалів, а їхню кількість. За день доводиться видавати 10-15 новин або одну розлогу статтю. Тому деякі журналісти, які пройшли тренінг, просто здавалися. Говорили, що не встигають підготувати якісний матеріал. Хоча в такому випадку теж є вихід – можна у статті додавати окремі елементи журналістики рішень. Наприклад, один абзац про якусь ініціативу. Інший журналіст може почитати про неї і сказати: “О, а у мене є час написати матеріал про це”».
За рік Тетяна навчила працювати із журналістики рішень близько 50 медійників. Розповідає, що на тренінги зазвичай подаються ті медіа, які у пошуках нових підходів.
«Якщо медіа звикло постійно щось впроваджувати у своїй роботі, воно швидко відгукується на конструктивну журналістику чи рішень. Хоча в Україні є видання, яким важко адаптуватися до нових систем. Особливо, тим, які раніше були комунальними, а потім стали незалежними».
Експертка додає, що ЗМІ заздалегідь потрібно розуміти, чим приваблювати читача. Спочатку аудиторія активно клікатиме на «шок, контент та провокацію», але потім її чимось потрібно годувати. І це може бути якраз журналістика рішень.
«У кожній країні був супротив», – Ляксей Лявончик
Білоруський фахівець із журналістики рішень описує її як щось інноваційне, але водночас просте. «Розповідаєш, як хороші люди вирішують якусь наболілу проблему. І таким чином мотивуєш інших боротися із цим», – так розповідає про журналістику рішень Ляксей Лявончик.
Ляксей Лявончик – білоруський медіаексперт та тренер, проектний менеджер Transitions Online у Білорусі, Україні та Грузії. Писав для білоруської «Солідарності», «Архе», «Нашої Ніви», працював фрілансером. У Transitions Online з 2007 року, а тренінгами з журналістики рішень займається з 2017. Тоді у організації вирішили спробувати навчати журналістів і цьому напрямку.
Впродовж одного року набирають приблизно 30 журналістів із трьох країн. Учасники мають заздалегідь продумати ідеї майбутніх solution-story. Після відбору їх запрошують на тренінги, де більше розповідають про концепт. Потім журналісти готують матеріали, у цьому допомагають тренери-ментори.
«У нас працюють всього два тренери. І така кількість людей – велике навантаження на них. Попри нашу допомогу, не у всіх медійників виходить створити журналістику рішень. У матеріалах обов’язково потрібно відповісти на всі питання. Про яке рішення йде мова? Чому це рішення працює? Чи можна його поширити на інші міста? Що треба зробити, щоб воно там запрацювало? Які є обмеження? І чи справді все так ідеально? І так далі. Не всім вдається розкрити ці питання», – говорить медіаексперт.
Читайте також: Стажування JEP: як писати для медіа про медіа
Зі своїми тренінгами Transitions Online заходила одразу у три країни – Україну, Білорусь та Грузію. І, розповідає Лексей Лявончик, у кожній з держав був супротив новому підходу.
Так, у Білорусі медійники вважали, що і так пишуть у межах Solution Journalism. Хоча насправді зовсім не займались поглибленим аналізом рішень.
«У Білорусі писали просто про факт, а не процес чи проблему. Наприклад, матеріал про те, що з’явився притулок, куди можуть піти жінки, якщо стикаються із насильством. Це крутий кейс. Але журналісти зовсім не аналізували, чому він взагалі з’явився, чому саме у цьому місті і чому їх так мало у країні».
В Україні на курси від Transitions Online подавалось багато журналістів. Але для матеріалів вони пропонували гіпотетичні рішення, а не ті, що вже працюють.
«Було таке: а давайте розповімо, як влада в Празі налагодила систему транспорту і зробимо те ж саме в провінційному українському місті. Якщо ви хочете писати в такому руслі, то ви повинні довести, що ці два приклади можливо порівнювати між собою. Як мінімум, міста мають бути в одній країні і зі схожими умовами».
У Грузії теж були свої складності. Медійники думали, що журналістика рішень має висвітлювати лише позитивні приклади. А про проблеми – мовчати.
«Там Solution journalism сприймали як радянську журналістику. Тобто бачимо лише хороше, про погане – не пишемо. Хоча якесь рішення – річ хороша, але потрібно писати все ж про те, чим воно обмежено. Це не просто матеріал про нові літаки або щось таке».
Ляксей розповідає, що після тренінгів у Білорусі та Грузії журналістикою рішень продовжують займатися поодинокі журналісти. А ось в Україні вже навіть є видання, які роблять концепт своєю фішкою. Та цей напрямок обов’язково посяде свої місце у репертуарі ЗМІ – переконаний тренер.
«У медіа завжди є перебір із проблемами. Самі проблеми, проблеми, проблеми. Скрізь все страшне та огидне. Я особисто повідписувався від багатьох видань, бо для мене занадто читати про все це. Тому, впевнений, журналістика рішень знайде своє місце і нікуди не зникне. Це не просто скороминуща мода», – каже Ляксей Лявончик.
Хочу писати про рішення. Що робити?
Перша порада – обов’язково подавитись на тренінги від Internews та Transitions Online. Це єдині організації, які працюють з українськими журналістами. І можуть дати не тільки поглиблені знання, але і допомогти створити перші матеріали.
У Internews набір на повноційнний курс з журналістики рішень буде вже після карантину. У Transitions Online – у вересні.
Друга – звернутися до американської Solution Journalism Network – незалежної некомерційної організації, яка просуває концепт. На сайті є посібник з журналістики рішень, перекладений на російську. Окрім цього, міжнародна спілка анонсує різні вебінари – як платні, так і безкоштовні. На сайті ще можна почитати інтерв’ю із людьми, котрі працюють із методом, та подивитися приклади матеріалів.
До речі, корисна розсилка з журналістики рішень є і у Transitions Online. Там надсилають інформацію про всі події, пов’язані із Solution journalism, у Центральній Європі.
Третя – читати медіа, які роблять Solution-story. Тетяна Матичак каже, що серед в українському контенті частіше трапляються елементи журналістики рішень, аніж повноцінні матеріали. Ми вже писали про ЗМІ, які створюють такі проєкти. Окрім «Рубрики», The Devochki, Varosh, з Solution journalism працюють ще The Ukrainians, Ukraїner, НВ, Громадське та інші.
Авторка: Наталя Куліді
Цей матеріал підготовлено в рамках Програми міжредакційних обмінів за підтримки Національного фонду на підтримку демократії NED.
