Чого можна навчитися на програмі JEP-онлайн та про переваги того, аби писати про журналістику та журналістів — розповідає стажерка Наталя Куліді.

Мене звати Наталя Куліді, я з Дніпра. Працюю випусковою редакторкою прямих ефірів міського телеканалу. На місяць завдяки стажуванню JEP я стала журналісткою онлайн-видання про медіа The Lede (так, це про нас — ред. ☺).

Фото з архіву Наталі Куліді.

Захотіла подаватися на JEP, бо побачила список менторів. Серед них була Тетяна Гордієнко, головна редакторка The Lede. Вона обіцяла, що будемо кропітко працювати на текстами про медіа, писати та переписувати їх. Я вже уявила, що після годин сидіння над матеріалом виходитимуть ідеальні статті. Такі щоб роздрукувати, повісити на стіну, а потім онукам показувати зі сльозкою ностальгії на щоці. Вийшло не зовсім так. Або так, але не зовсім. Про все докладно розповім далі.

Місія: почати

Start GIF by memecandy - Find & Share on GIPHY

Як втиснути місяць напруженої праці у свій звичайний графік? Для мене це було головним питанням. У подумках навіть попрощалась зі сном. Але все одно, міцно замруживши очі, пірнула у новий проєкт. І не прогадала. 

Через пандемію JEP перейшов в онлайн. Замість редакції у якомусь іншому місті мене зустрічала власна оселя та ноутбук. Але це навіть стало перевагою для мене. Навряд чи я б змогла поїхати до Києва чи Львова на цілий місяць. А так я залишилась вдома і у карантин отримувала скіли, відволіклась від коронапаніки. 

Окрім мене, на The Lede стажувалися ще дві дівчини. Наша робота була побудована так: ми спілкувались у Zoom, обговорювали теми та результати, у Trello вели дошку завдань, а через Google Docs редагували тексти. 

Стажування займало від 2 годин на день до 10. Мінімум часу витрачала на те, щоб домовитися із спікером. Максимум – на самі інтерв’ю та написання текстів. Ці години я розпихувала між своїми звичайними робочими дорученнями. Не скажу, що було надто складно. Навпаки – мені подобалось цим займатись, тому все виходило добре. Жодного дедлайну я не зірвала. 

На перших зборах з Тетяною Гордієнко вирішили, що кожна із її стажерок візьме собі цикл матеріалів, об’єднаних однією темою. Мені дісталась журналістика рішень. Я раніше вже пробувала створювати солюшн-сторі. Але кортіло дізнатись про те, як із неї працюють інші українські видання. Тому зібрати досвід різних медіа стало першим моїм завдання. 

Місія: не боятись

На початку стажування був страх працювати саме із ЗМІ. Бо редактори – це не очевидці ДТП, не рятувальники і навіть не чиновники у кабінетах.

Здається, що колеги прискіпливіші до тебе, аніж інші спікери. Вони самі працюють по той бік матеріалів і знають усі таємниці твоєї роботи.

Але це, навпаки, зіграло на руку. Всі герої виявились напрочуд відкритими й охоче ділились своїми кейсами. 

Про розмову з ними я домовлялась через фейсбук або пошту. Інтерв’ю проводила через Zoom та Messenger. Між нам були сотні, а то і тисячі кілометрів, екрани ноутів чи телефонів та диктофон. Але все одно я дуже відповідально готувалась до кожної розмови. Шукала інформацію про медіа, читала про спікерів. 

Reading GIF - Find & Share on GIPHY

На перше інтерв’ю збиралась, наче на побачення. Прийняла душ, одягла сорочку на вихід, змінила домашні окуляри на робочі, добренько причесалась та підмалювала губи. І головне – під час розмови спину тримала так рівно, наче проковтнула стрижень. Стежила за кожним словом спікерки і сама добирала кожне речення, бо боялась показатись трохи дурнуватою. Проте така ретельна підготовка дала відчуття впевненості у собі та своїй роботі. 

Місія: написати та дочекатись

Для першого матеріалу я провела три такі інтерв’ю за два дні, ще за один – зібрала їх у матеріал. Писала натхненно, бо тема виявилась моєю. Та і герої розповіли цікаві кейси про свою роботу. Як текст був готовий, надіслала його менторці.

І тоді потягнулись години маяння. Лежала з закинутими на диван ногами, намагалась розслабитись, займаючись розтяжкою або готуючи обід. Але все одно кілька годин ходила квартирою як полохливе зайченя. Косила очі на кожне повідомлення у телефоні. Поки не побачила «Хороший текст, мені сподобався»

Writing Working Late GIF by Cake FX - Find & Share on GIPHY

Правки були, але небагато. Тому постраждати над текстом, як хотілось раніше, чомусь в цей раз не вийшло. Після редагування та підбору ілюстрацій, опублікували ось такий матеріал. 

Чи пишаюсь я ним? Так. Бо раніше я майже не працювала із цією темою. Для мене це як перестрибнути на кілька сходинок вгору. Як ще вчора тільки-но навчилась ходити, а вже сьогодні поїхала на велосипеді. 

Що маю у залишку?

Під час стажування у мене вийшло два тексти. До речі, ось другий. Він дався трохи складніше. Не так просто було знайти героїв, які могли розказати про проблеми роботи із журналістикою рішень. Цілий тиждень я витратила тільки на те, щоб зібрати такі історії. 

А загалом місяць промайнув як один день. На початку червня стажери (у нас був спільний чат на 15 осіб) у своїх повідомленнях все частіше почали згадувати про кінець нашої практики. Мої перші думки: «Як? А чого так швидко? І що я робила весь цей час?».

Проте тепер я можу підсумувати, що ж воно таке – писати про медіа?  Для мене це:

  • Зрозуміти лаштунки робочих процесів різних редакцій. Це як заринути під воду і побачити увесь айсберг, а не тільки його малесеньку верхівочку, що радісно блищить на сонці;
  • Черпати новий досвід для майбутніх матеріалів. Багато медіа мають цікаві підходи у роботі та особливі теми. У мене було щось типу: «А чому раніше не додумувалась писати про це чи подавати так?»;
  • Заводити корисні знайомства серед редакторів та журналістів. Я познайомилась із медійниками різних країн. Деякі із редакторок виявились настільки фактурними, що інтерв’ю із ними все ще згадую. 

А що дало саме стажування? По-перше, я зайнялася темою, з якою кортіло працювати. По-друге, підтягнула скіли з написання текстів. По-третє, моє портфоліо трошки потовстішало завдяки новим публікаціям. І по-четверте, і найголовніше для мене, я продовжую створювати матеріали The Lede. Тому подавайтеся на JEP-онлайн, пожалкувати про це точно не вийде. 

Авторка: Наталя Куліді