Ви марите професією репортера та думаєте, що немає нічого простішого, ніж просто описати власні спостереження? А слово «художній» у вас асоціюється більше з літературою, аніж з класичними журналістськими стандартами? Особливості репортажної справи The Lede пояснює на прикладі головного репортажного медіа України Reporters.

Людські думки, історії, переживання, викладені напярму та ті, що читаються поміж рядками — усе це про художній репортаж. Це відносно новий жанр, що поєднав у собі журналістику та літературу.

Про складові якісного художнього репортажу та його місце на українському медіаринку, а також про онлайн-посібник для журналістів «Репортаж &крапка» розповідає головна редакторка Reporters. Марічка Паплаускайте.

Кілька коротких тез із її розповіді, аби ви розуміли чим вона буде для вас корисною: 

  • які критерії допоможуть при виборі теми
  • про шість складових хорошого репортажу
  • як використовувати інтригу, аби заохотити аудиторію читати далі
  • як пам’ятати про те, що потенційні герої та теми для тексту — всюди

Про спікерку: Марічка Паплаускайте — співзасновниця проекту The Ukrainians і головна редакторка Reporters., викладачка Школи журналістики УКУ, авторка книги «Бог дивовижних людей та інших грішників».

Марічко, як зрозуміти, що інформаційний привід є точно репортажним? Для прикладу, які теми ви найчастіше зачіпаєте?

Reporters. пише про людей та ситуації, які навряд чи потрапили б до стрічки новин, але цікаві своїм сюжетом, внутрішніми переживаннями героїв і тими змінами, які відбуваються з ними та їхнім середовищем. Скажімо, історія хлопця ромської національності, який влаштувався продавати квіти на ринку маленького Дрогобича, кидаючи тим самим виклик рідній спільноті, — це однозначно наша тема. Або історія дівчини, яка після кількох операцій за кордоном перемогла рак, а тоді взялася змінювати систему в Україні, аби трансплантації органів стали можливими й тут. 

Ми, здавалось би, пишемо про буденність, але головний наш критерій при виборі теми — це те, чи можна за цією історією побачити і трохи краще зрозуміти людину як таку. Швейцарське видання Reportagen має слоган «світові події в малому». Ми керуємося схожим принципом, тільки локальніше. 

Джерело: Reporters.

З чого складається кістяк якісного репортажу?

Наша команда визначила шість складових репортажу: конфлікт, сильна історія і фактурні герої, сюжетність, ефект занурення в ситуацію, який створюється через описи, діалоги та деталі, проста мова і метафоричність.  

Коли говоримо про конфлікт, не завжди мається на увазі відкрите протистояння двох сторін, адже часто йдеться про внутрішні конфлікти конкретної людини. Без конфлікту не може бути цікавої історії. Те саме з сюжетом —  журналісти часом сприймають репортаж як простий жанр: прийшов-побачив-написав. Насправді ж, треба відрефлексувати зібраний матеріал і переосмисливши, вибудувати історію. Мій колега Дмитро Фіонік влучно каже, що мистецтво репортажу — це, значною мірою, мистецтво композиції.

Зрештою глибоким репортаж робить надідея, яку читач розуміє між рядків. Досягти такого ефекту можна через метафору. Це як у фільмі «Мої думки тихі» — драматизм цієї комедії розумієш (вибачте за спойлер), коли в останній сцені головний герой витягає з пуховика, подарованого мамою, пір’їнку. 

Поділіться, будь ласка, лайфхаком: як втримати увагу читача впродовж усього довгого тексту?

Власне, цей ефект досягається через ті шість складових, про які ми щойно говорили. Добре також, коли текст поділений на глави і кожна закінчується інтригою — натяком на те, як розвиватиметься історія далі. Жанр репортажу найближчий до літератури, тож автор може використовувати будь-які літературні прийоми (окрім вигадки). Звісно, спершу треба провести грунтовну журналістську роботу: знайти героїв, вміти їх розговорити, дізнатися якомога більше деталей і зрозуміти суть історії.

Джерело: Reporters.

Де шукати героїв для матеріалів?

Всюди. Ми пишемо про людей, які поряд з нами, тож і шукати їх варто довкола себе. Якось ми сиділи з тим самим Дмитром Фіоніком у кав’ярні і саме обговорювали, що автори жаліються на відсутність тем, коли до нас підійшов чоловік на милиці — з вигляду цілком собі жебрак. Офіціант попросив його піти, але той сказав, що не просить милостиню, а хоче зачитати нам вірша. Ми були не проти. Тоді він попросив обрати, якою мовою, і дав нам на вибір п’ять! Вірш був справді непоганим, а тоді чоловік розповів свою історію: що воював добровольцем, що був у полоні в бойовиків, що пережив катування, а тепер от ходить і читає людям вірші за гроші. Невідомо, що з цього правда, але ми згодом знайшли його сторінку на фейсбуці, і він таки воював. От вам і історія могла би бути. 

Яка роль візуальної частини при написанні репортажів?

Хороший репортаж може не потребувати візуального супроводу. Це доводить популярність репортажної літератури у Польщі, де у книжкових збірках взагалі немає фотографій.

Але якщо говорити про медійні репортажі, то ми від початку прийняли рішення, що візуальна частина так само важлива, як і текстова. Фотографії в нашому випадку є не просто ілюстративним матеріалом, а самостійними історіями, які доповнюють текст. Ми також публікуємо цілком самодостатні фотоісторії — цей формат теж люблять наші читачі. 

Розділ «Фото дня».

У чому специфіка теле- та радіорепортажу? Чи зможе, на вашу думку, репортер з легкістю переключитись з одного формату на інший?

Словом «репортаж» називають різні формати тексту, теле- і радіопродукту. Ми ж говоримо винятково про текстовий репортаж, який умовно називають художнім або літературним. Кілька текстів для нас писали журналісти з багаторічним телевізійним досвідом. Вони мають одну велику перевагу і один невеликий недолік порівняно з «текстовиками». Перевага полягає у хорошому розумінні роботи з сюжетом та композицією. На телебаченні, як мені здається, більш суворо дотримуються режисерського правила 3С: character, challenges, changes (з англ. — персонаж, виклики, зміни — ред.). От є певний герой, він зустрічається з тими чи іншими життєвими викликами, які він долає і тоді сам змінюється. Так працює драматургія, і телевізійники добре це відчувають. Недолік же полягає в тому, що вони звикли менше піклуватися про літературну, тобто письмову, сторону історії.

Чи  затребуваний зараз художній репортаж на українському медіаринку та чи стає цей жанр більш впізнаваним в Україні?

Зізнаюся, що маю побоювання, чи не пишуться репортажі журналістами для журналістів. Багато медійників хочуть працювати в цьому жанрі, але чи достатнім є запит серед читачів? Великі репортажі читаються, але не так багато, як нам хотілося б.

Хоча так є: у непрості для суспільства періоди — як-от в час революції чи війни — інтерес до подібних текстів підвищується. Читачі хочуть не просто отримувати нову інформацію, але й співпереживати разом з героями матеріалів, намагатися зрозуміти їх чи через авторський текст опинитися в ситуації чи середовищі, до яких вони не могли би потрапити насправді. 

В українській історії саме такий період. І справді є помітним інтерес до жанру і його розвиток. Спершу видавництво «Темпора» почало видавати українські переклади книжок польських репортерів, водночас у Львові з’явилася Школа журналістики УКУ, яка почала запрошувати цих та інших закордонних авторів до України. Паралельно виник конкурс художнього репортажу  «Самовидець». Тепер є ще видавництво «Човен», яке спеціалізується саме на репортажній літературі, є от ми з Reporters. зрештою. 

Нещодавно ви випустили посібник «Репортаж &крапка» — як з’явилася ідея створити такий посібник? Чи виявися він популярним серед ваших читачів?  І чи доповнювався вже новими матеріалами після оприлюднення?

Дотепер в Україні просто не було такого посібника — який фокусувався б виключно на художніх репортажах, був би максимально практичним і спирався б на українські медійні реалії. Тоді як запит на це є — як викладачка і редакторка я працюю з багатьма журналістами, що тільки починають писати, і відчуваю цю потребу у навчальній літературі. 

Запустивши Reporters., завдяки підтримці Посольства Норвегії ми організували серію лекцій у десяти регіонах України, куди запрошували виступити досвідчених репортерів. Досвід, яким вони ділилися, зрештою ми уклали в цей посібник. Ми намагалися дати відповідь на головні питання новачків жанру. Звісно, з часом деякі речі змінюються і ми самі продовжуємо вчитися, тому залишили за собою право доповнювати посібник згодом. 

Посібник нагадує клаптикову ковдру, зшиту з історій самих репортерів. З якою метою вирішили обрати саме такий формат? 

Існують, звісно, певні правила роботи з жанром, але вони досить умовні, бо зрештою, написання репортажу — це завжди творчий процес. Кожен репортер чи репортерка мають і власне відчуття жанру, і власні лайфхаки на етапі пошуку теми, підготовки до інтерв’ю, самих розмов, роботи із текстом. Тому ми не могли дозволити собі давати поради так, ніби погляд редакції єдино правильний. Натомість попросили тих, хто пише для нас, поділитися власним досвідом. Сподіваємося, кожен, хто користуватиметься нашим посібником, знайде там поради і погляди, співзвучні власним відчуттям.

Авторка: Дарія Нишпорська

Цей текст створено в рамках програми міжредакційних обмінів Journalism Exchange Program за підтримки Національного фонду на підтримку демократії  NED. Більше про JEP читайте тут.

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я