Раніше ми пояснювали особливості жанру художнього репортажу, писали про його розвиток в Україні та перспективи з точки зору репортерів. Про те, з чим стикаються на щодень українські видавництва та редакції, які видають репортажистику, для The Lede розповідають Марічка Паплаускайте, Марія Семенченко та Ігор Балинський.
Значну роль у розвитку жанру художнього репортажу в Україні відіграють українські видавництва, адже від них залежить, чи вони замовлятимуть книги в українських репортерів, чи підуть, на перший погляд, легшим шляхом і систематично перекладатимуть іноземні репортажі. А це може призвести до застою власних можливостей. В Україні переважає перекладна польська репортажна література, дуже мало представлено інших шкіл репортажу, що є проблемою.
На українському книжковому ринку можна назвати приблизно 5 видавництв, які видають художні репортажі: «Темпора», «Vivat», «Видавництво Старого Лева» та «Видавництво 21». І в цьому тексті ми спробуємо розібратися із основними труднощами, які постають перед ними:
- брак експертів та аналітики щодо аудиторії,
- обмежене фінансування,
- ризики видати збиткові книги,
- конкуренція за читачів та їх готовність до цього продукту,
- відсутність маркування в книгарнях,
- недостатня пропозиція електронних варіантів репортажних книг.
Чи є перекладний репортаж проблемою?
Ігор Балинський, співзасновник та головний редактор видавництва «Човен», яке спеціалізується на репортажній та документальній літературі, пояснює, як через якісний перекладний репортаж привернути увагу аудиторії і сформувати її читацькі смаки.
«Ідеально було б, якби ці два процеси йшли паралельно. Але не все так просто, починаючи від особливостей культури читання в Україні і закінчуючи економікою», ー каже редактор та додає: «Коли в тебе є за плечима 50 років репортажної школи і прізвища Капусцінського, Кралль, Реймер, Щиґела, Шабловського, Кобилярчик, яка вдруге за два роки потрапляє в шорт-лист премії ім. Капусцінського, то це одна справа. Інша річ, як жанр репортажу реанімувався в Україні ー поштовхом стали трагічні події 2013-2014 років».
Ділиться власним баченням розвитку жанру в Україні Марія Семенченко ー журналістка, репортерка, кураторка конкурсу художнього репортажу ім. Майка Йогансена «Самовидець», кураторка репортажної серії видавництва «Темпора».
Це видавництво, яке одне з перших близько десяти років тому почало видавати переклади польського літературного репортажу (у 2006 році видавництво «Наш час» видало репортажну книжку польського репортера Павла Смоленського «Похорон різуна», а три роки пізніше ー Войцеха Тохмана «Ти наче камінь їла», які належали до серії «класика світового репортажу»). «Темпора» останні кілька років взяла курс на український репортаж.
Марія до прикладу подає книжки, які були видані в «Темпорі» та розповідає, що нового чекати найближчим часом.
«Зараз ми працюємо в 95% з українськими авторами. Більше розмірковуємо над тим, щоб зробити фокус на українську реальність, у якій ми живемо. Зокрема тому що, коли є запит на хороший літературний репортаж про Україну від іноземних агенцій ー не так багато їм можна запропонувати», ー розповідає Марія Семенченко для The Lede.
Головний редактор видавництва «Човен» говорить, що вони формують власну книжкову лінійку українських авторів. Там було опубліковано зокрема репортажну книгу Світлани Ославської, Марічки Паплаускайте, Олесі Яремчук, зараз в роботі книжка репортажів Остапа Яриша «Америка. Історії не з Голлівуду» та нон-фікшн про Америку (голоси американських расових протестів) від Оксани Брюховецької.
Що цікавить українського читача?
За словами Ігоря Балинського, у нішевих видавництв, яким є «Човен», немає можливостей та ресурсів, аби використовувати маркетингові інструменти. «Фактично наш видавничий портфель формується на основі експертної думки. Також ми орієнтуємось на думку рецензентів тих країн, з мов яких ми готові перекладати (Польща, Австрія, Німеччина, США). Я не знаю, чи ми даємо адекватну відповідь на запит українського читача, бо не маємо можливостей досліджувати ці запити», ー зізнається головний редактор видавництва «Човен».
Водночас, українців більше цікавлять внутрішні теми, ніж те, що діється за кордоном. «Один час ми думали, що українцям буде цікаво читати книжки про інші країни, написані українськими авторами. На жаль, з часом ми переконалися, що українська аудиторія поки що не звикла купувати книжки, які тематично є екзотичними чи нішевими», ー робить висновки головний редактор «Човна».
Читайте також: Що треба знати про художній репортаж — розбираємо на прикладі Reporters.
Як приклад він наводить книгу Світлани Ославської про Туреччину «Півмісяць, хрест і павич. Подорожі до Месопотамії».
«Книжка дуже якісна, ґрунтовна, написана зсередини. Але українського читача влаштовує розуміння Туреччини через туристичний all inclusive. Ми видавали цю книжку не з комерційної точки зору. Світлана є однією з найяскравіших представниць нового українського репортажу і було важливо, аби вона відбулася на рівні власної репортажної книжки», ー додає редактор. Це явище він пояснює тим, що українці, на жаль, є інтровертами, які заглиблені в себе й їм не надто цікаве заглиблення в світ інших країн, історій, культур.
Редактори в один голос говорять, що спільнота людей, які купують і активно читають репортажі, не настільки велика, як бізнес нон-фікшн чи художня література, але вона досить стала.
Про таку спільноту більше розповідає головна редакторка журналу Reporters., співзасновниця групи видань The Ukrainians Media, репортерка, авторка репортажної книги «Бог дивовижних людей та інших грішників», Марічка Паплаускайте.
The Ukrainians та інші його видання, зокрема головне репортажне медіа України ーReporters., формують навколо себе спільноту читачів. «Це люди, які цінують те, що ми робимо і які готові фінансово нас підтримувати. Хоч це і не лише фінансова підтримка: серед іншого, наші читачі теж пропонують нам теми», ー говорить Марічка Паплаускайте.
Так, нещодавно одна з амбасадорок проєкту розповіла про лоша, врятоване під час пожежі в Чорнобильській зоні, і редакція випустила про цю історію репортаж. За словами редакторки, важливо підтримувати з читачами контакт не лише у соцмережах ー живе спілкування, організація різних заходів допомагає краще пізнати інтереси своєї аудиторії та прислухатись неї.
«Ми розуміємо, що є коло читачів, яке з нами цілісне, розуміє тексти, які ми творимо, чекає їх, цінує», ー додає редакторка.
Щодо медійного репортажу, за словами головної редакторки Reporters., відгук серед читачів мають ті тексти, які так чи інакше зачіпають кожного: люди співпереживають прочитаному, бо мають схожий досвід.
Головні ризики українських видавництв, які видають репортажистику
За словами редакторів, завжди є ризик, що книжку не будуть купувати. Виникає теж проблема, якщо йдеться про фінансування репортера, адже написання репортажу вимагає часу, фінансових ресурсів та творчих зусиль.
«Як правило, автори шукають гранти або спільно з видавництвом кошти, тому що видавництва не можуть оплатити повністю поїздку, а потім видати книжку. Це ще не той рівень. У нас було кілька ідей замовити репортажі, але поки вони не мали успіху з різних причин», ー зазначає кураторка репортажної серії видавництва «Темпора».
З фінансовими викликами теж доводиться справлятися виданню Reporters., яке на старті протягом двох років мало донорську підтримку від Посольства Норвегії в Україні. Однак донор змінив свої пріоритети, тож видання мусить шукати інші шляхи фінансування.
«Крім інших, цілком медійних, напрямків, ми в The Ukrainians розвиваємо також комерційний відділ — TU Storytelling Studio, де створюємо наративні спецпроекти у співпраці з бізнесами, які близькі нам ціннісно, або з громадськими організаціями. Іншою частиною є розвиток нашої читацької спільноти. Але це ще дуже довгий шлях — допоки люди в Україні звикнуть платити за контент і допоки ми не вибудуємо систему самоокупності», ー додає Марічка Паплаускайте.
Ігор Балинський зазначає, що крім фінансової небезпеки «ризиком для художнього репортажу є те, що аудиторія надає перевагу сучасним медійним форматам на зразок блогу, влогу, стріму, інформації в соцмережах тощо».
«Втрата аудиторії, яка має запит на глибину та ексклюзивність, небанальність тематики, небанальність формату, на якісних авторів – це ризик. А художній репортаж дає глибину. Літературний репортаж вимагає від аудиторії певного рівня підготовки, аби відчути смак доброго репортажу. Для цього потрібно виховувати в читачах ці вміння та смаки, що в Україні, на жаль, не відбувається. Є середовище, є достатньо велика професійна бульбашка, але цього замало», ー пояснює Ігор Балинський.
На питання «що можна зробити, щоб ця аудиторія не зменшувалась, а навпаки ー росла» співзасновник видавництва «Човен» каже, що почати треба з молодшого покоління, а ще краще – зі школи.
«Це питання синергії, взаємодії держави з видавничим ринком. Ці потуги, які зараз є із закупівлею книжок для бібліотек – вони не вирішують проблеми. Держава мала би брати на себе ініціативу, пропонувати співпрацю, займатися промоцією читання – планувати окремі бюджети і співпрацювати з видавництвами, закуповуючи книжки, роблячи промотури не великими обласними центрами, а малими містами. Промоція читання, промоція книжки, промоція авторів українських, промоція перекладної книжки українською мовою – це завдання на добре десятиліття. Це шкільні програми, це інший принцип взаємодії школяра з текстом, який йому треба прочитати, це вчителі в школах, рівень вчителів», ー пояснює проблему Ігор Балинський.
Про болюче: тиражі
В Україні немає традиції читання репортажних книжок. «Середньостатистичні польські тиражі репортажних книжок – це 5-15 тисяч екземплярів. Ми маємо єдину книжку, де цього року наблизимося до 5 тисяч проданого тиражу. Це книжка польського репортера Мірослава Влеклого про британського журналіста Ґарета Джонса. Якби Ґарет Джонс не був пов’язаний з Голодомором, я говорю відверто, напевно були б зовсім інші показники», ー стверджує Ігор Балинський, пояснюючи, що в Україні репортажна книжка, яка за рік продається тиражем 5 тисяч екземплярів, – це виняток з правил та аномалія.
«Середній тираж репортажної книжки це 1 + 1. Тисяча – стартовий тираж, якщо він продається за рік-півтора, ви можете ризикнути і додрукувати наступний тираж. Це сумно, але треба дивитися об’єктивно на ситуацію: є те, що є, і якщо опустити руки, то не буде нічого» ーпідбадьорює Ігор Балинський.
Українським видавництвам варто й серйозніше розглянути пропозицію електронних книжок. Часто люди не мають можливості придбати книгу в Україні, або не хочуть паперової версії з екологічних міркувань чи власних уподобань, не згадуючи вже про тих, хто за кордоном.
Місце художнього репортажу в українських книгарнях
Ігор Балинський зауважує, що продаж репортажних книг дещо відрізняється, від інших жанрів.
«Поки що репортажна книжка, на відміну від дитячої чи мотиваційної, є збитковою на ринку, а якщо не збитковою, то тривалою в продажах. Чим довше книжка продається, тим більше проблем вона створює видавництву. Це не стосується малих видавництв, але пояснює, чому великі видавництва дуже рідко беруться за репортажні книжки», ー говорить Ігор Балинський.
Проте більшою проблемою є те, що часто деякі видавництва дозволяють собі не маркувати репортажних книжок, а на їхніх сайтах взагалі бракує відповідної рубрики, як і книжкових полиць з написом «художній репортаж» у більшості українських книгарень. Чи не обмежує це коло читачів?
Як розповідає Марія Семенченко, «Темпора» «Самовидцем» об’єднує конкурс і репортажну серію. «Самовидець ー це знак, що це суто репортажна література», ー додає вона. До прикладу приводить репортаж польської репортерки Лідії Осталовської «Акварелі», який видавництвом, що його опублікувало, не був відповідно категоризований.
Майбутнє
Поява медіа, які спеціалізуються на жанрі художнього репортажу або публікують його, за словами Марії Семенченко, впливає на позитивні зміни в майбутньому. Окрім «Reporters.» чи «Заборони» репортажі зокрема публікують «Локальна історія», «Твоє місто», «Українська правда», «Український тиждень», hromadske.ua.
«До певної міри ринок репортажної літератури в Україні тримається на, в доброму сенсі, одержимості кількох видавництв, які вважають, що без якісної репортажної книжки цей ринок буде неповноцінним», ー підсумовує Ігор Балинський.
«Це нішевий продукт, але мені хочеться вірити, що ця аудиторія буде поступово рости. Я себе втішаю тим, що ми лише на початку цього шляху. Люди призвичаюються до жанру. Репортажі з’являються не лише у виданнях, які спеціалізуються на цих книжках, наприклад, але й у видавництвах, які мають ширший спектр книжок. Це говорить про те, що з’являється інтерес», ー з надією говорить головна редакторка журналу «Reporters.».
Головний редактор «Човна» підкреслює: «Попри всі проблеми, які існують, я достатньо оптимістичний, тому що на українському книжковому ринку для вибагливого читача є достатньо добре меню. Воно не таке повноцінне, як в Польщі, воно взагалі не таке, як, скажімо, в США. Але воно суттєво краще, ніж було 8-10 років назад. Я бачу тут динаміку. Питання, коли читач побачить це і почне реагувати зацікавленістю і відповідно коштами, готовністю купувати, читати, цікавитися. Я не сподіваюся, що це станеться скоро, але точно станеться».
Зображення на головній: unsplash
Авторка: Христя Гарбіч
Цей матеріал підготовлено в межах Програми міжредакційних обмінів за підтримки Національного фонду на підтримку демократії NED.
