Три місяці підготовки і роботи, шість менторів з чотирьох країн, вісім стажерів та багато-багато онлайн-дзвінків — розповідаємо, як запустити міжнародне онлайн-менторство та чого можна навчитися дистанційно.
За умов, коли кордони закриті, кількість хворих на Covid-19 лише зростає, а планувати щось довгострокове страшно, легко відчути себе ізольованим від світу і всіх прекрасних можливостей, які він пропонує. Онлайн-менторство JEP виникло як антитеза до тих умов, у яких ми опинилися через пандемію. Тому й кажемо, що створити JEP International нас надихнула пандемія.
Як побудоване менторство
Ідея менторства максимально проста: досвідчений професіонал передає свої знання та експертизу комусь, хто лише починає свій кар’єрний шлях. Найбільший ризик менторства — відсутність взаєморозуміння та нерелевантність запиту підопічного до досвіду наставника. Найбільша перевага — неможливість передбачити, якою саме буде користь від співпраці. Про обидві ситуації на прикладі власного досвіду розповідають стажери програми міжнародного менторства JEP International від Media Development Foundation.
«Найголовніший інсайт це те, що можливості знаходяться на відстані витягнутої руки (або комп’ютера). Одна заявка, і я вже спілкуюсь про тексти з журналісткою CNN. Круто ж», — ділиться Єлизавета Семко, стажерка JEP International.
Щоб потрапити на програму, кандидати мали пройти три етапи: якісно заповнити анкету, у якій детально прописати мотивацію, зідзвонитися з організаторами, і, нарешті, поспілкуватися з менторами, які живуть і працюють у різних країнах світу.
Далі учасники програми працювали з менторами за індивідуальною програмою, оскільки запити, з якими вони прийшли на стажування, сильно різнилися. Менторами першого набору JEP International стали Емма Лейсі-Бордо (США), директорка з журналістських стандартів у CNN, Браян Фіцпатрік (Канада), журналіст-розслідувач, редактор OCCRP, Джабін Бгатті (Німеччина), репортерка, засновниця організації Associated Reporters Abroad, Кевін Кленсі (США), оператор-постановник, який фрілансив для Vice, Netflix і CNN, відеограф у виданні Newsy, Єва Ротенберг (США), молодша дослідниця і фактчекерка в CNN, та Якуб Муцка (Чехія), засновник проєкту Atlas of Today’s World. Протягом місяця вони працювали зі стажерами, ділилися досвідом і давали поради, як професійно виконувати свою роботу.
Фідбек-сендвіч, утримування фокусу, основи кібербезпеки — чого навчились стажери
Стажером Єви Ротенберг став Сергій Прокопенко, кореспондент і редактор Gwara Media, яке сфокусоване на креативних індустріях та нових форматах у журналістиці. У результаті менторства Сергій створив спецпроєкт, з якого у Gwara почнуть робити email-розсилку.
«Робота з ментором була цінною тим, що допомогла сфокусуватися на темі та питаннях, які зазвичай губляться в щоденній рутині. А ще виконати заплановане, не дивлячись на обставини», — розповідає Сергій.
Менторка Емма Лейсі-Бордо працювала одночасно з трьома стажерками: Єлизаветою Семко, журналісткою бізнес відділу газети Kyiv Post, Маргаритою Гонтар, журналісткою-міжнародницею, співзасновницею проєкту StopFake, та Марією Леоновою, директоркою з маркетингу на hromadske.
«Коли ми вперше спілкувались з Еммою, вона запитала мене, чи окей мені буде отримувати фідбек у форматі такого собі сендвічу: похвала – критика – похвала. Я погодилась, адже це дійсно корисно поглянути, що у твоєму тексті написано, як добре, так і погано», — каже Єлизавета, яка прийшла на стажування із запитом дізнатися більше про те, як у CNN журналісти пітчать історії редакторам.
«Я звикла надсилати своїм редакторам просто полотно пітчу. Неправильно? Мабуть, так, але всі так роблять, і я роблю. Класика. Емма ж одразу мене виправила і надіслала наступну структуру: потенційний заголовок, короткий зміст майбутнього тексту, потенційні герої, специфіка (який формат, кількість слів, і т.д.). Така структура пітчу допомагає не тільки редактору, а і самому журналісту структурувати свій текст ще перед написанням та визначитись з фокусом», — додає Єлизавета.
Читайте також Як пітчити історію редактору (щоб він вас не зненавидів)
Владислав Кудрик, який працює редактором соц. мереж на hromadske, місяць працював з Якубом Муцкою. На стажуванні вони розбиралися в особливостях повільної журналістики, а саме як написати хороший експлейнер, лонгрід або мультимедійний матеріал, як найкраще монетизувати та дистрибутувати такий контент.
«Мені сподобалося працювати з Якубом, бо ми маємо схожі погляди на те, якою має бути сучасна соціально важлива журналістика. На стажуванні я поглибив свої знання і дізнався про успішні чеські проєкти Aktuálně.cz і Tortoise Media, які працюють у форматі повільної журналістики», — каже Владислав. Зокрема, він дізнався, що хоч новини й рідко стають темами для матеріалів у повільній журналістиці, проте остання аж ніяк не заміщує новинну журналістику, а лише пояснює її ширший контекст.
Читайте також Як інтерв’ювати на чутливі теми, щоб нікому не нашкодити
Стажерка Єлизавета Стрій, яка працює лінійною продюсеркою Current Time, разом з Кевіном Кленсі вдосконалювала навички створення відеоісторій. Протягом місяця стажування Єлизавета зняла дві історії: про майстра скрипок з Чернівців та про коронавірус в Україні. Менті Браяна Фіцпатріка стала Наталія Гривняк, журналістка, засновниця InFeatures Story Production. Разом із ментором вони проговорювали питання ризиків у міжнародних розслідуваннях, а також створили матеріал для OCCRP про наркоторгівлю у Великій Британії.
Наталія також поділилася порадами, щодо безпеки. «Серед найважливішого таке:
- Google Сhrome вважається найбезпечніший браузером для використання;
- краще встановити спеціальне розширення в програмі аби заходити виключно на безпечні сайти (https), аби виключити чи мінімізувати можливість небезпеки;
- якщо у вас Mac, то можна увімкнути шифрування жорсткого диску;
- важливо створювати складні паролі (4 випадкові слова з пробілами між ними); щоб швидше їх запам’ятати, можна протягом тижня писати їх від руки;
- шифрування трафіку: якщо ви перебуваєте у громадському просторі, потрібно поставити https замість http;
- під час розслідування краще за все використовувати Signal;
- для шифрування електронних листів, можна завантажити програму Thunderbird».
Стажером Джабін Бгатті став Олександр Хребет, який працює журналістом у виданні «Дзеркало тижня». Під час програми Олександр перебував у відрядженні на Сході України, тож з менторкою говорили про те, як висвітлювати події з гарячих точок.
«Всі поради Джабін спрацювали дуже легко, допомогли мені провести класні інтерв’ю та швидко написати історію, драфт якої вже в неї на столі. Перед закінченням менторства ми домовилися продовжити роботу над цією історією. Вона вже все прочитала, але ще не редагувала. На перший погляд, їй сподобалося. Якщо все вийде, її мають опублікувати в одній з американських газет», — каже Олександр.
Менеджерка проєкту Анастасія Тимошенко бачить JEP International як проєкт, що допомагає зрозуміти: всі бар’єри вигадуємо ми самі. «Те, що видається на перший погляд неможливим, насправді просто потребує більше часу і зусиль. Багато хто жаліється на онлайн, але я його люблю за те, що можна креативити з форматами й ставити амбітні цілі, а потім усвідомлювати, що світ досі відкритий і доступний, незважаючи ні на що. Крім того, результати програми можуть бути дуже крутими», — каже менеджерка. Наприклад, стажер може прийти із запитом навчитися пітчити історії, а на виході зацікавитися розсилками або нативними проєктами і далі рухатися в цьому напрямку.
Стежте за новими наборами стажувань JEP на наших сторінках у Facebook та у Telegram.
Зображення: Unsplash
Авторка: Анастасія Тимошенко
