Наша редакція продовжує досліджувати культурні медіа на українському ринку. Раніше вийшов матеріал про онлайн-платформу «Контур». У цьому матеріалі Анна Сєдих поспілкувалася із співзасновницею проєкту «Пусто» та спробувала розібратися у їхніх редакційних таємницях.
Чому варто читати цей текст? Щоб дізнатися, як зацікавити сучасну українську молодь текстами про культуру, коли навколо так багато відволікаючих альтернатив. Чому для авторів освіта в культурних областях не така вже й важлива та для чого медіа пробувати себе на різних платформах.
За проєктом «Пусто» я стежу вже давно. Мене вдалося зачепити на гачок текстами про українську культуру. Часто шкільні уроки травмують і подеколи створюють хибне уявлення про те, чим насправді є українська література. Проєкту вдається писати оригінально та змінювати оптику та витягувати українську культуру з меж шкільної оправи.
З лекторію в «Пусто»
Усе почалося влітку 2017 у Львові, коли Тетяна Кулик та Дарія Гуцалюк вирішили сходити до лекторію «Кабінет доктора Станіслава» про кіно. Це дозволило дівчатам геть по-іншому подивитися на кіно та щиро його полюбити. Вони були зачаровані тим, що так узагалі можна говорити про кінематограф і захотіли зробити щось подібне у Києві. «У нас були три цілі та мотивації: ділитися любов’ю до того, що ми любимо, тобто до мистецтва; бажання зробити україномовний контент; і третє — бажання вчити людей дивитися кіно. Ми розуміли, що для того, аби люди відчували потребу в якісному кіно, треба щоб вони його дивились. А цього можна досягнути, навчивши їх дивитись якісне кіно,» — згадує співзасновниця Тетяна Кулик. Трохи згодом стало зрозуміло, що лекцій недостатньо, виникла потреба та бажання писати лонгріди. Так і з’явився неакадемічний проєкт про літературу, живопис та кіно «Пусто».
Хто робить проєкт
На початку в команді було четверо — Тетяна Кулик, Дарія Гуцалюк, дизайнерка Катерина Іщенко та редакторка Марія Глух. Вони вчотирьох вирішили робити по одній лекції на два тижні, публікувати по дві статті на день і запустили медіа. «Я не знаю, як ми це встигали. Це був мій перший курс. Пам’ятаю, як я поверталася з пар, йшла на вечірку, потім поверталась в гуртожиток, сідала писати статтю і готувати лекцію. Це були веселі часи,» — каже Тетяна.
Наразі над «Пусто» працює двадцять людей. Цього літа редакцію доповнив дизайнерський відділ. Кістяк творять Тетяна, Дарія, Катя Іщенко (головна дизайнерка), Олексій Гаврилюк (журналіст), Олег Кривенко (продюсер) і Маша Васильєва (фотографка та журналістка).
«Спочатку ми брали багатьох людей. Для нас було не так важливо, чи добре пише людина, як те, чи у неї збігаються принципи з нашими та чи вона готова вчитися. Якщо автор без досвіду, але готовий приймати нашу критику та поради і розділяє наші переконання, то він нам підходив,» — коментує Тетяна.
Редакції неважлива освіта авторів в галузі культури та мистецтва. Спочатку в медіа боялися, що це може впливати на довіру, але згодом змогли креативно використати цей «мінус». Наприкінці кожної лекції лунає фраза, що вони не експерти і їхні слова не можуть бути використані проти них.
У редакції є люди і з відповідною освітою теж. Наприклад — літературні критики. Але загалом від авторів вимагається любов до культури та розуміння аудиторії.
Редакція «Пусто» виконує роботу за своїх читачів. Автори глибоко вивчають тему, біографії, шукають факти, історії, а потім з усього цього створюють матеріал простою мовою.
Медіа, лекції, подкаст, коментовані кінопокази, канал на YouTube…
Так, так, це все про «Пусто». Окрім усього вище зазначеного, проєкт активно комунікує з читачами у соціальних мережах інстаграм, фейсбук та телеграм. На мою думку — це одна із сильних сторін медіа. Вони створюють контент у різному форматі і таким чином можуть зацікавити більше читачів, адже кожен знайде щось своє. Якщо читач поспішає, то може переглянути лише телеграм-канал проєкту і це зовсім не означатиме, що він матиме неповну інформацію. Якщо ж часу більше, то можна прочитати лонгрід на сайті, або глянути відеолекцію, а дорогою на роботу послухати подкаст з поетом Сергієм Савіним.Та комунікувати з читачем на такій кількості платформ у різній формі геть непросто. Тетяна каже, що це не лише енергозатратно, але й може сприйматися читачами нецілісно, так наче кожна платформа — окремий проєкт. Наразі «Пусто» збирається це змінювати та удосконалити стратегію.
Тетяна розповіла, що вони досліджували аудиторію та перетікання людей між майданчиками за допомогою глибинних інтерв’ю. Також працювали з тепловою мапою сайту та відстежували кількість переглядів. Найбільше часу їхні читачі проводять саме в телеграмі. На думку Тетяни це відбувається тому, що дописи на телеграм-каналі коротші і на них легше зосередитися та знайти час.
Уміння комунікувати з читачем на різних платформах геть не єдина сильна сторона проєкту. Головна думка проєкту полягає у тому, аби писати про мистецтво максимально доступно.
«У нас є внутрішній жарт, що мистецтво — це броколі, а наші читачі — діти. Діти не хочуть їсти броколі, бо вона їх відлякує, та ми, як хороші батьки, усвідомлюємо користь і намагаємося подати овоч у іншому вигляді. Часто молодь вважає, що культура — це щось складне та елітарне. Щось, що завжди вимагає особливого підґрунтя та обізнаності, та це не зовсім так. Ми подаємо інформацію про культуру в легкій формі,» — каже Тетяна.
Прочитавши наш пост у інстаграмі, хлопець може запросто похвалитися перед дівчиною у Хвильовому фактами про фільми Джармуша
Як це — писати просто про складне?
Редакції важливо, аби автори будь-якого матеріалу розуміли мету. Для чого вони хочуть про це розповісти? Що читач дізнається? Редактори завжди стежать за тим, щоби матеріал був максимально зрозумілим — неакадемічно про академічне.
Для цього важливо знати аудиторію. У «Пусто» здебільшого це люди 18-25 років, які вчаться в університеті або ж нещодавного його закінчили.
Тетяна розповіла, що в редакції іноді виникають суперечки, якщо автор вживає якесь специфічне слово. Треба його залишити і пояснити чи може розшифрувати у дужках чи узагалі не пояснювати? Чим краще медіа знає свою аудиторію, тим краще розуміє, як з нею говорити.
Також у «Пусто» існує редакційне правило — звертання до читача на «Ви» і вдалі жарти. «Ми намагаємося робити такі тексти, щоб у читача було відчуття, що він читає або слухає улюбленого університетського викладача — він і пожартує, і зацікавить, і заодно викликає повагу. Ми намагаємося витримувати цей баланс у своїх матеріалах,» — розповідає Тетяна.
Фінансування проєкту
Проєкт «Пусто» некомерційний і, відповідно, гонорари журналістам не платять. Медіа намагалось отримати гранти, та поки неуспішно. Єдиний дохід — оплата лекцій ще до часів пандемії. Тетяна розповідає, що проєкту дуже щастить на відкритих та зацікавлених людей. Їм вдавалось знаходити безкоштовні приміщення для кінопоказів та лекцій, а також по вигідній ціні записати подкаст. Людям подобається концепт і вони радо його підтримують.
Наразі медіа збираються перезапускати та більше комерціалізувати власними силами. Проблему з фінансуванням культурних проєктів та медіа зокрема Тетяна коментує так: «Я колись почула фразу, що у тій країні, де йде війна, культура не дуже на часі. Це не стосується усієї культури, безумовно. Українська культура якраз таки те, про що потрібно говорити. Не на часі екскурс в іншу культуру, без якої, на жаль чи на щастя, зрозуміти українську культуру не вийде. Це однозначно предмет для полемік. Сьогодні культурні медіа не в пріоритеті, тому знайти фінансування, особливо державне — складно».
Вміння зацікавити
Відкривши сайт, неможливо не звернути увагу на візуальне оформлення. Дизайн зосереджено на лініях трьох кольорів — синього, червоного та зеленого. Саме такі маркери найчастіше використовують студенти у своїх конспектах. На платформі їх використовують для виділення акцентів.
Мистецьке медіа часто креативить. Наприклад, вони робили гівевей спільно з Dodo socks. Команда проводила лекцію про жінок в українській літературі та розігрувала шкарпетки з фемінітивами.
Якось у «Пусто» зробили креативний флешмоб до дня святого Валентина. Надихнувшись написами на кшталт «Маша, я тебе люблю» перед під’їздами, команді захотілось зробити свої версії зізнання у коханні. Вони хотіли показати, що говорити про любов можна геть по-різному. Тож «Пусто» роздрукували трафарети і прикрасили стіни цитатами з творів Коцюбинського, Лесі Українки та поезій Василя Стуса.
Зовсім скоро — нове «Пусто»
«У певний момент ми зрозуміли, що зараз більше інформуємо, аніж навчаємо, як планували. Тому ми вирішили взяти паузу і перезапуститися. У майбутньому плануємо зосередитися більше на відео матеріалах та додавати більше інтерактиву,» — коментує Тетяна.
Авторка: Анна Сєдих
Цей матеріал підготовлено в рамках Програми міжредакційних обмінів за підтримки Національного фонду на підтримку демократії NED.
