Media Development Foundation (MDF) невдовзі презентує дослідження про те, як функціонують розслідувальні медіа. Аби краще пояснити про що в ньому йдеться, ми підготували два тексти: серйозний та не дуже. Минулого тижня ми опублікували серйозний текст. А сьогодні ми змусили наших дослідників бути менш поважними та розповісти про свої «болі».

Методологія досліджень може здаватися дуже нудним чтивом. Але людина, яка сама робила дослідження, розповість вам, що за рядком «було проведено низку глибинних інтерв’ю з редакторами і менеджерами» може ховатися ціла історія зневіри та відчаю. Або навіть чорна комедія з трьох частин, з сіквелом та пріквелом.

Про свої «медіаболі» під час роботи над дослідженням «У пошуках шляху вперед: Дослідження моделей функціонування європейських розслідувальних медіа» розповідають його автори: Якуб Парусінскі, Євгенія Олійник та Дарія Орлова. 

Якуб Парусінскі, керуючий партнер Jnomics, лектор в Стокгольмській школі економіки в Ризі: 

«Є так багато речей, які я можу назвати болями дослідника. Багато з них зумовлені тим, що ми працювали саме з журналістами-розслідувачами — яких я дуже люблю, але вони не найбільш організовані люди на світі. 

Одна з речей, яку ми помітили, — це те, що в більшості розслідувальних медіаорганізацій назви посад людей не відповідають тому, чим вони безпосередньо займаються. Є люди, які формально виконують організаційні чи управлінські функції, але насправді вони дуже креативні та занурені в редакційну роботу. А потім ви спілкуєтеся з кимось, хто називається редактором, але насправді виконує роль адміністратора. І така хаотична структура була всюди.

Інший біль полягав у тому, що розслідувальні медіа та журналісти зазвичай залежать від грантів та від дедлайнів, які вони накладають. Через один великий матеріал чи грантову заявку вся організація може “зникнути” на місяць.

І, звісно ж, дуже мало публічно відкритої інформації. Це виправдано, адже мова йде про розслідувальні медіа й їм треба дбати про конфіденційність. Але роботу над дослідженням це також ускладнює. 

Ще один біль — це зв’язок. Я живу у Лондоні й в цьому місті інтернет не так добре працює. Й якщо використовувати додатки з наскрізним шифруванням для комунікації, ніхто тебе нормально не чує й не розуміє, що ти говориш. Доводиться переривати розмову й заново робити дзвінок майже кожні 4 хвилини. В деякий момент ти починаєш думати: добре, ви щойно розповіли мені, що 10% свого часу витрачаєте на роботу з соцмережами. Невже це настільки конфіденційна інформація? Співрозмовник каже, що так, й зрештою ти поважаєш його вибір та цінуєш його роботу. 

Що стосується досліджень у саме розслідувальній журналістиці, то матеріалів на цю тему дуже мало. Якщо йдеться про будь-яку іншу галузь, можна знайти принаймні 50 інших досліджень, які можна процитувати у своїй роботі. А тут ми присвятили досить багато часу на це й знайшли аж пів дослідження, яке хоч якось дотичне до того, що ми робили. Це складно, але й захопливо водночас».

Євгенія Олійник, PhD, медіаекспертка, керівниця відділу досліджень Media Development Foundation:  

«Біль дослідника — коли респондент відповідає на все що завгодно, крім питання. Журналісти переважно люди творчі. Й все відбувається так: дослідження має на меті подивитися як медіа будують всередині операційні та стратегічні процеси, тож ми складаємо методологію дослідження та гайди для інтерв’ю. До них входять дуже чіткі питання, де ми маємо зафіксувати дуже чіткі відповіді, аби потім їх порівнювати. І коли нам журналісти або редактори відповідають недостатньо чітко або щось не те, потім це ускладнює сам процес дослідження. Ми не можемо нормально це порівняти. 

Це відбувається тоді, коли ми ставимо питання: «Як побудована структура організації?», а редактор йде вбік і розповідає про найкрутіше розслідування, яке він зробив. Це цікаво, й ти іноді сам захоплюєшся його розповіддю, але потім ти повертаєшся до свого питання й розумієш, що воно не розкрите. І ти повторюєш його. Твій респондент знову так само гарно «розтікається» думками в інший бік. Іноді до сліз важко тримати їх у фокусі та повертати до теми дослідження. Це буває не з усіма, звісно. Ще потрібно намагатися в цей час структурувати їх думки, вибудовувати їх в логічний спосіб, аби зрештою отримати відповідь на питання. 

Була ще й така історія: на питання для дослідження нам відповідала дуже творча людина й ми наче б витягнули з неї відповіді, але хотілося ще дещо уточнити й доперевірити інформацію. Ми попросили поспілкуватися ще з кимось з команди. Й ця друга людина виявилася ще більш творчою, ніж перша. З півгодинної розмови ми не отримали жодної відповіді на питання й зрозуміли — окей, нам достатньо буде відповідей першої людини. 

Біль — коли респондент відповідає в дуже шумному оточенні й чутно все, що завгодно, крім його відповідей. Журналісти-розслідувачі, особливо якщо це топові медіа, мають дуже чіткий і щільний графік. Вони майже постійно працюють. Важко домовитися про інтерв’ю й буває, що ще кілька разів його переносять. А потім в якийсь день у редактора з’являється півгодинки між його активностями, він біжить з одного місця на інше й в цей час ми маємо втиснутися й провести своє інтерв’ю. І ці півгодинки в нього на вулиці: на фоні може їхати швидка, люди грають в футбол, бігають діти, все шумно й активно. А респондент — не носій англійської мови. Й для тебе англійська — теж не рідна мова. І ти маєш все-таки спробувати зрозуміти, що він відповідає та розпитати все, що тобі потрібно. Це залишає післясмак. 

Респонденти нашого дослідження — це люди із розслідувальних медіа й вони досить чутливі до того, яку інформацію вони розкривають. Ми спершу розпитували їх про деталі щодо операційних процесів чи стратегії, часто дотичні до фінансів. Журналісти чи редактори часто хочуть детально розповісти про своє медіа, тож ми узагальнюємо дані, а потім надсилаємо їм на перевірку: чи все правильно, чи ми нічого не викривили. Й тут вони згадують: ой, точно, ми ж не можемо усі ці дані публікувати, тому що ми журналісти-розслідувачі, ми маємо уважно ставитися до того, як ми про себе розповідаємо. Потім зрештою просять взагалі видалити якусь велику частину. Тому в цьому дослідженні ми були змушені прийти до рішення публікувати дані в загальному вигляді й не публікувати профайли, в яких якраз були кейси».

Дарія Орлова, PhD, заступниця директора з досліджень Могилянської школи журналістики: 

«Це дослідження — амбітний проєкт, тому що він покриває дуже різні та сильні організації, які мають свої уявлення про роботу, цілі, свої пріоритети. Й вони усі з різних країн. Тож один з перших “болів дослідника”— як їх порівнювати? В них є щось спільне: вони усі розслідувальні організації, але разом з тим вони й дуже різні. В цьому полягала аналітична складність проєкту.

Звісно, були й логістичні нюанси. Це організації з різних країн й різних журналістських культур та культур комунікації. Не завжди вони розуміли наші питання й не завжди ми були задоволені їхніми відповідями. Але це типові проблеми, з якими зіштовхується дослідник, коли спілкується з респондентами. 

Були складнощі й на етапі дизайну дослідження, адже треба підготувати питання, які будуть універсальними для цих різних організацій. Багато ресурсів йде на те, щоб зрозуміти, що ж це мають бути за питання, які були б їм зрозумілі та адекватні до їхнього досвіду. 

Наступний “біль” був на етапі аналізу. Ось начебто є відповіді від усіх, але як їх підвести під один знаменник? Це теж потребує часу та брейнсторму. 

Одним з викликів можна назвати й те, коли ти звик представляти результати дослідження в академічній формі, а потім треба думати як це трансформувати таким чином, аби воно було цікавим й захоплюючим для людей поза науковим колом. Це великий виклик й тут допомогла робота команди. 

Вражаючою була й масштабність проєкту. Дослідження, які покривають настільки різні середовища й організації, які представляють ці повідомлення — це завжди великий організаційний та концептуальний виклик.  Треба мати картинку, фреймворк в голові, на який можна накласти всі ці кейси, й далі відштовхуватися від нього в подальшій роботі. 

Повний текст дослідження читайте тут

Презентація дослідження та дискусія щодо потреб розслідувальних медіа відбудеться 6 лютого, о 16:00. Деталі про подію будуть повідомлені зареєстрованим учасникам окремо. 

Реєстрація на презентацію дослідження — тут. 

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я