Стартап «Meduza» запустили у 2014 році на безкоштовних платформах з мінімальним бюджетом. Шість років потому вони заробили мільйони євро на нативній рекламі, створили власне контент-бюро та стали легендарним «стартапом, який зміг».

Історія видання — це справжня Санта-Барбара. «Meduza» з’явилася у 2014 році, коли колишня головна редакторка «Lenta.ru» Галина Тімченко вирішила заснувати власний медіапроєкт. З нею було два співзасновники — Ілля Красільщик та Іван Колпаков. Ілля був видавцем та займався усім — від маркетингу до дизайну, — але покинув проєкт через особистий конфлікт з Галиною у 2018. Іван з 2016 року займає пост головного редактора. Він пішов з проєкту в 2018 році після звинувачення в харасменті, але через півроку Тімченко вирішила його повернути до команди.

За час свого існування «Meduza» пройшла шлях від «інформаційного прожиткового мінімуму», коли команда обмежувалася лише новинами, до великих лонгрідів та спецпроєктів. Вони також запустили низку подкастів, серед яких є вже культові «Как жить», «Медуза в курсе» та «Дело случая». Політика «Meduza» — суспільно-політична інформація в сучасній Росії має бути доступною та безкоштовною. Тому в медіа немає передплати, а 70% прибутку видання отримує з нативної реклами. Так останнього року вони заробили 3 мільйони євро.

На конференції Reinventing Media Business в Ризі ми запитали Галину Тімченко, CEO «Meduza», про нових власників видання, перспективи подкастів та закони успішного стартапу.

Про власників Медузи:

Ми від самого початку домовилися зі співзасновниками (це CEO Галина Тімченко, головний редактор Іван Колпаков та екс-видавець Ілля Красільщік — прим. ред.) що я, як людина доросла та досвідчена, володію 100% акцій. На мою думку, це найбільш безпечний спосіб існування. Не сприйміть це за нахабність, але моє ім’я в той час важило значно більше, ніж ім’я моїх співзасновників, яких на той час знали лише люди, що мали зв’язки в медіабізнесі. Моє прізвище було на перших шпальтах світових газет.

Про випуск акцій:

Ні, вихід на IPO — це великий крок для будь-якої компанії. По-перше, для цього потрібно бути не просто сміливим, а ще й мати серйозні бізнес-передумови. По-друге, від самого початку засновників Медузи було троє. Зараз нас залишилося в команді двоє, а в наступному році і співвласників стане теж двоє. У нас були певні умови з Іваном Колпаковим й коли вони будуть виконані, він стане співвласником Медузи.

Про прийняття рішень:

У нас з Іваном, а раніше ще й з Іллєю, була жорстка домовленість, якої ми дотримуємося і понині: усі рішення ухвалюються лише одноголосно.

Якщо принаймні одна людина не погоджується, рішення не ухвалюється. Це джентельменське рішення, і воно ніяк не зафіксоване.

Про Paywall:

Для російського суспільно-політичного видання це поки що неправильно. Якщо ви — нішеве медіа, який-небудь «Головний Бухгалтер», то будь ласка, робіть paywall, як вам заманеться. Але в умовах безкінечного обмеження свободи слова, свободи інтернету та свободи розповсюдження інформації, торгувати суспільно-важливою інформацією — це все одно що продавати повітря.

Якщо ви лайфстайл, дизайн, залізничний вісник чи, припустимо, база даних модних будинків — чому б і ні?

Про прибутковість подкастів:

Навіщо ми робимо подкасти? Ми просто це любимо. Ми ніколи нічого не робимо, якщо ми це по-справжньому не любимо.

Досі подкасти у Медузі закривалися лише коли з них йшли люди. Наш головний принцип — все до хати. Люди зі сторони можуть вести подкасти, а ось люди, що пішли з видання —  ні.

Про заміну ведучих:

Подкаст — це інтимне слухання. В подкасті люди звикають до голосу ведучих. Вони реконструюють їхнє життя, їхні особливості. Це нагадує дружнє слухання. Тому змінювати ведучих в принципі можна, це ніде не заборонено. Але це трохи нагадує заміну персонажу серіалу.

Ось наприклад, зараз виходить третій сезон серіалу «Корона», і королеву Єлизавету II грає інша жінка. І хоча це прекрасна британська акторка, я, подивившись 2 сезони, буду змушена звикати до нового обличчя.

Подкастів у Росії зараз багато. Тому якщо тобі хоч щось не буде подобатися, ти одразу вимикнеш та не дослухаєш.

Про перспективи подкастів у Східній Європі:

Подкасти поступово приживаються, але ними ніхто переважно не займається. Немає ніяких особливостей в аудиторії СНГ чи Східної Азії, Америки чи Канади. Безумовно, кожен сприймає їх по-особливому, але на те ми й медіа — наше завдання знайти та використовувати ці особливості.

Світ глобальний, тому якщо подкасти заходять, припустимо в Америці, а тепер захоплюють іспаномовний та російськомовний світи — камон! Так, це буде друге народження, так, з першого разу вони не зайшли. Але тоді не було технічної можливості так транслювати, не було платформ для прослухування. Тепер, коли усе це є, це лише питання креативу.

У свій час «Медуза» була одним з перших великих гравців на ринку подкастів. Як показує дослідження Brand Analytics, у Росії зараз слухають «Медузу» та «Арзамас». Але якщо у вас вистачає креативу та хоробрості, тим більше, що це справа недорога, вас будуть слухати.

Згадайте Стіва Джобса. Як люди зрозуміють, чого вони хочуть, якщо ви ще їм не показали цього? Просто робіть класний подкаст, щоб людям було цікаво слухати, і ринок буде сформований. Це питання якості та ентузіазму.

Про довгострокові стратегії:

В Росії медіа не мають права мати довгострокові стратегії просто тому, що ситуація змінюється кожен місяць. Потрібно мати якусь високу мету, але йти до неї варто різними шляхами, виходячи з ситуації на ринку та в державі, і з політичних та економічних ризиків, з нових платформ.

Коли в мене вимагають бізнесплан на три роки, я починаю реготати в голос. Ми не знаємо, який пакет законів буде прийнятий через три місяці. Тому навіщо витрачати ресурси, гроші, час — а час та увага є валютою нашого ринку — на створення папірчиків, які ви викинете в смітник через три місяці? Ти мусиш мати довгострокову мету, але довгострокову стратегію для медіа в Росії розробити неможливо.

Як жити медіабізнесу:

Мати довге дихання. Це марафон. Забагато медіаменеджерів кажуть: «Ах, не вийшло». Треба вміти тримати удар та тримати дихання.

Авторка: Єлизавета Кухарська