Ілля Пономаренко — український журналіст та військовий кореспондент, з 2017 року працює в газеті Kyiv Post. Автор репортажів з зони бойових дій на Донбасі, у Палестині та Конго. Для The Lede Ілля розповів що та в якій послідовності треба зробити, аби поїхати висвітлювати конфлікт в іншу країну.

Зараз триває кампанія зі збору коштів для того, аби Ілля міг поїхати вчитися за програмою Alfred Friendly Press Partners до США. На момент виходу цього тексту вдалося зібрати більше половини необхідних коштів. Більше про кампанію — тут.

Що власне відбувається в Конго?

Вже восьмий рік українські військові допомагають міжнародній коаліції забезпечувати мир в одній з найнебезпечніших країн світу — Демократичній Республіці Конго (ДРК). Мало хто знає про те, що в кінці 1990-х на території країни розгорнулася велика африканська війна. Її жертвами, за різними даними, стали від 3 до 5 млн людей. Для того, щоби якось зупинити цю війну, світова спільнота скерувала до Конго найдорожчу та найбільшу в історії ООН миротворчу місію — 18,5 тис. військових з бюджетом 1,35 млрд доларів. Місію планували завершити ще в 2011 році, але через продовження конфлікту миротворці залишилися.

Сьогодні в Конго продовжують гинути люди. В кінці січня цього року в результаті нападу бойовиків на сході країни загинуло чотири десятки громадян. За даними проекту Kivu Security Tracker з листопада 2017 року в ДРК було зафіксовано 1459 збройних інцидентів. Лише за 2019 рік від рук бойовиків загинуло 197 цивільних. Найбільша активність бойовиків фіксується в районі міста Бені провінції Північне Ківу. Саме в цьому місті знаходиться одна з баз, на якій постійно чергують українські миротворці.

У грудні 2019 року, вже після того, як місцеві мешканці намагалися штурмом взяти миротворчу базу ООН, до Конго прилетів Ілля. Він разом з фотографом протягом двох тижнів перебували на базі 18-го окремого вертолітного загону ЗС України у місті Гома. Але перш ніж потрапити туди, журналіст пройшов справжнє поле бою української бюрократії. Саме цій нелегкій та не завжи переможній «невидимій війні» з процедурами та перевірками присвячений цей матеріал.

Крок 1. Визначити мету

Необхідний час — індивідуально.

Необхідні ресурси — Вікіпедія та орієнтовний бюджет поїздки.

Перш ніж вирушити до «гарячої точки», варто чітко відповісти собі, навіщо це вам потрібно. Це не тільки спростить завдання отримати дозвіл та, якщо пощастить, гроші від редакції, але і допоможе в роботі з державними структурами. Поїздка українських журналістів на війну — справа не буденна, тому інтерес до матеріалів з таких місць завжди великий, особливо якщо це екзотична та маловідома Африка. Тому зробити цікавий матеріал про війну — мета сама по собі цілком виправдана. Інша справа, що війн у світі величезна кількість. У 2019 році експерти з Global Conflict Tracker нарахували 26 війн та збройних конфліктів різної інтенсивності у світі, які б могли зацікавити відчайдушних репортерів. Однак вирішальним критерієм при виборі місця призначення є гроші, точніше бюджет вашої подорожі.

«Ми — чесне незалежне ЗМІ, яке намагається виживати на свої гроші. Ми не можемо собі дозволити просто так взяти і полетіти в іншу країни для того, щоб написати про війну. Питання грошей — одне з ключових. Тому я і обрав Конго.  Там був український контингент, а значить була можливість безкоштовно пожити. А це вже економія», — пояснює Ілля.

Крок 2. Знаходимо досвідчених знайомих

Необхідний час — кілька годин на переписку в Facebook.

Необхідні ресурси — Інтернет та телефон/ноутбук.

Визначившись з країною, потрібно знайти когось, хто там вже був або хоча б знає, як туди потрапити. Якщо ви працюєте журналістом, то скоріш за все маєте знайомих, або знайомі ваших знайомих, які колись були чи знають когось, хто колись був там, куди вам потрібно потрапити.

«Якщо ти багато працюєш в цій сфері, завжди серед колег знайдуться знайомі, які туди їздили. Ми знайшли знайомого журналіста, який вже був колись в Конго. Він нам і розповів, що потрібно зробити, аби потрапити туди», — додає Ілля.

Але знайомства потрібні не тільки для того, щоб підказали, але і для того, щоб дали вам рекомендацію. Особливо, коли мова йде про комунікацію з такою серйозною структурою, як військове відомство.

На фото: Ілля Пономаренко. Автор: Володимир Петров.

Крок 3. Пишемо листи до військових

Необхідний час — 1 місяць.

Необхідні ресурси — рекомендації та терпіння.

Комунікація з державою щодо дозволу на візит до миротворців починається з листів. У нашій ситуації їх має бути як мінімум два. Перший  — до міністра оборони, другий — до начальника Генерального штабу.

«У червні 2019 ми почали процес з листа на ім’я міністра оборони. Там не дивляться, хто написав, головне щоб тебе знали та правильно все було оформлено. У листі треба вказати мету поїздки, орієнтовні дати та додаткову інформації. Наприклад зазначити те, що ви хочете полетіти разом з ротацією українських миротворців».

Переліт на військовому літаку разом з нашими миротворцями гарантує не лише незабутні враження та досвід, але і суттєву економію. Переліт від Борисполя до Браззавиля (столиці ДРК) коштуватиме від 40 до 100 000 грн. І це лише на одну людину. Тому подорож за рахунок держави – ідеальний варіант. Але тут також є свої недоліки, у вигляді документів, які потрібно буде оформити, перш ніж вас пустять на борт військового літака.

Крок 4. Оформляємо необхідні документи

Необхідний час — 6-7 місяців.

Необхідні ресурси — час, зв’язки та нерви.

Отримавши дозволи від Міністерства оборони та Генштабу, ви потрапляєте в світ військово-цивільної бюрократії, яка непередбачувана в своїх вимогах та вибаглива у запитах. Для того, щоб потрапити на літак ІЛ-76, який перевозитиме чергову ротацію українських peacekeepers, потрібно:

  • отримати дозвіл від Генштабу
  • зробити щеплення
  • отримати довідку про відсутність боргів за аліментами та банківськими кредитами
  • отримати візу

«У наших збройних сил є таке правило, що кількість документів, які від тебе вимагаються, залежить від того, хто саме їх вимагає. У різних служб можуть бути різні вимоги. І вони не завжди перетинаються між собою».

Наприклад у випадку з Іллею, від нього вимагали спеціальну довідку від СБУ, в якій би було зазначено, що він не причетний до тероризму.

«Ми дзвонимо до СБУ з проханням надати таку довідку, а нам відповідають, що взагалі нічого про таку вимогу не знають і ніколи таких довідок не робили».

Аналогічна ситуація може бути зі щепленнями. Від вас можуть вимагати щеплень більше, ніж потрібно насправді. Причому деякі з цих щеплень в України ніколи не робилися. Намагатися виконати всі ці вимоги — безперспективно. Єдине, що рятує в такій ситуації це те, що в Україні суворість вимог вже сама по собі передбачає необов’язковість їх виконання. Таке саме правило працює і щодо часу, який вам відводять на отримання цих дозволів. На цьому етапі, як і на попередніх, дуже важливими є зв’язки.

«Всі щеплення я не зміг зробити, бо частини просто немає в Україні. Добре, що я зв’язався з офіцером, який займався підготовкою ротації. Вона мені сказала, що для того, щоб потрапити на борт літака з солдатами, мені потрібно буде лише мати щеплення від жовтої лихоманки та візу».

Крок 5. Робимо візу

Необхідний час — 6-7 місяців.

Необхідні ресурси — 1,5 тис. доларів.

В України немає посольства ДРК, тому для того, щоб отримати візу, потрібно їхати в Москву. Звичайно, ризик поповнити «обмінний фонд» для Кремля відбиває бажання такої подорожі, тому до справи долучаються посередники. А там де посередники — там додакові витрати. 

Для отримання візи, крім грошей, потрібно зібрати окремий пакет документів. В ньому має бути лист з редакції видання, від якого ви їдете. Цей лист має бути перекладено на французьку мову, бо Конго — франкомовна країна. Також потрібно буде надати документи від МО та Генштабу, запрошення від миротворчої місії ООН МОНУСКО. У цьому запрошені мають бути вказані дати, коли саме ви плануєте перебувати на території країни. Тут треба зауважити, що у випадку, якщо ваш переліт залежить не від вас, а від військових та чиновників ООН, вгадати точну дату вашого прибуття в країну призначення важко. Тому варто брати запрошення з максимально широким періодом перeбування. А ще краще два таких запрошення — одне по лінії Генштабу та командування українського миротворчого контингенту, а друге — напряму від офісу ООН.

Конго також вимагає від всіх журналістів обов’язкову акредитацію, яка коштує 250 доларів з людини.

Крок 6. Готуємось до вильоту

Необхідний час —по дзвінку.

Необхідні ресурси — кілька комплектів білизни, засоби особистої гігієни, одяг для відповідного клімату. 

Перше, на що варто звернути увагу, збираючись в таку подорож — це клімат. Саме він буде визначати вимоги до вашого багажу. Зрозуміло, що робота в пустелі вимагатиме іншого одягу та спорядження, аніж робота в тропіках.

«Клімат у Конго, схожий на наш травень, з дощами. Немає спеки, малярії, москітів. Готуючись до подорожі, я купив лише тактичні штани, сорочку для вологого клімату та старі демісезонні берці. З собою брав мінімум речей. Змінна білизна, засоби гігієни. По прильоту виявилося, що взяв багато зайвого, натомість потрібно було більше брати антисептиків для рук, зробити більше щеплень».

Їжа та вода в таких подорожах, як правило, поганої якості, тому варто взяти з собою кілька медичних препаратів, які триматимуть вас в тонусі попри всі особливості місцевої кухні. Також не зайвим буде ще раз прочитати про традиції та історію країни, в яку ви їдете. Незнання місцевих вірувань чи звичаїв може загрожувати вашій безпеці і навіть життю.

«У Конго, як виявилося, фотографувати на вулиці дуже небезпечно. Більшість місцевого населення вірить в те, що коли ти їх фотографуєш, ти крадеш їхню душу. Побачивши камеру, тебе можуть закидати каміннями. Одна знімальна група не знала про це і посеред міста просто почала знімати все навколо. Їх закидали камінням. Ще   трохи, і їх би лінчували».

78729445_2278001155633881_5275379021096419328_o

Чого не можна робити в таких подорожах

Перебування в зоні конфлікту накладає певні обмеження на роботу журналіста. Власна безпека є головним правилом, якого слід дотримуватися навіть попри бажання зробити унікальне фото чи відео. Крім цього, перебуваючи в зоні конфлікту, варто утриматися від:

  • сексуальних контактів з місцевими
  • вживання місцевих продуктів, особливо молочних, тваринного походження
  • вживання місцевої води
  • пересування наодинці

Попри ці обмеження, варто не забувати про те, що головне у вашій подорожі — це історія, яку ви розкажете іншим. І хоча красиві краєвиди та екзотичні тварини теж важливі елементи цієї розповіді, центральним має стати історія людей, які живуть в цьому середовищі.

«Потрібно більше писати про життя, особисті історії місцевих. Життя там настільки незвичайне для нашого розуміння, що в це важко повірити. Коли ми одного разу вийшли за межі бази, до нас приєднався місцевий. Йому було на перший погляд не більше тринадцяти років. Але коли ми почали з ним розмову, він ламаною англійською пояснив, що йому 28 років і він батько двох дітей. Через хронічне недоїдання він просто перестав рости. І таких історій там безліч».

80203103_2278413902259273_8559872853174910976_o

Більше про саму подорож Іллі до Конго читайте за посиланням. 

Автор: Олександр Кореньков

Фото: Ілля Пономаренко, Володимир Петров.

Також ми раніше писали про те, як зняти фоторепортаж з акції протесту.

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я