«EaP Talks» — це серія з 10 онлайн-івентів для медіа та громадянського суспільства. Ми підготували конспект із зустрічі «Діяльність глобальних технологічних платформ в Україні та регіоні».

Читайте більше текстів із цієї серії за тегом EaP Talks

Що ви дізнаєтеся з конспекту:

  • Проблеми, пов’язані з технологічними платформами
  • Наглядова рада Facebook 
  • Репрезентація України щодо глобальних платформ
  • Медіаграмотність в мережі
  • Медіабізнес

Спікери:

Ігор Розкладай заступник директора, головний експерт з медійного права Центру демократії і верховенства права (CEDEM)

Віталій Мороз керівник програм нових медіа в «Інтерньюз-Україна»

Модератор — Андрій Боборикін, директор цифрових продуктів і маркетингу «Суспільного». 

Проблеми, пов’язані з технологічними платформами

Андрій: Центри ухвалення рішень щодо української аудиторії на великих технологічних платформах як-от Facebook та Google знаходяться не на території України. Причому велика кількість із них знаходиться на території Росії. 

Ігор: Проблема є, але вона світова, а не з прив’язкою до Росії. Є популярний міф, що у Facebook є офіс у Москві це неправда, є тільки субпідрядники. Щодо офісів — у технологічних платформ є перш за все економічний інтерес. Вони мають офіси там, де їм вигідніше їх мати з точки зору регулювання та використання робочої сили. В Європі центром для всіх платформ є Ірландія. Частина офісів Google та Facebook знаходиться в Лондоні, Instagram — у Німеччині. В Україні знаходиться офіс тільки однієї компанії, що є частиною Google, але вона має тільки фінансову юрисдикцію. Україна дійсно залежить від міжнародних компаній, а також від їх бажання чи небажання співпрацювати. Добре помітний контраст між Facebook та Google. Якщо перші йдуть на контакт у вирішенні проблем, то другі роблять це неохоче. 

Віталій: Технічні гіганти є певною мірою олігархами інформаційної сфери. Вони мають монопольне становище і в свою роботу вони заклали принципи, які вигідні в першу чергу їм самим. Головний принцип платформ — отримання прибутку. Головний принцип використання цих платформ для медіа — так само отримання прибутку. По суті, медіа фінансово залежні від техгігантів. Але більшість прибутків забирають технологічні платформи, а медіа лише підбирають певні крихти. Зараз у світі йде глобальна дискусія: яким чином знаходити шляхи порозуміння з технічними платформами? Аби ці компанії отримували своє, але давали б можливість медіа заробляти хороші гроші. 

У Google вже є ініціатива, яка підтримує роботу локальних медіа. Вони вибрали 5300 невеличких видань по всьому світу та виділяють їм гроші. В деяких країнах пропонують субсидії на підтримку державного медійного інституту. Але техгіганти все одно ділять прибуток не на користь медіа.

Ігор: Головні проблеми, на яких сфокусований Facebook зараз це мова ворожнечі та дезінформація. Але коли йдеться про мову ворожнечі для України виникає, так би мовити, проблема в проблемі. Звичайно, є значний позитивний бік: боротися з мовою ворожнечі потрібно і правильно. Але нюанс у тому, що технічні гіганти при маркуванні певних слів як неприйнятних, зовсім не цікавилися контекстом. І зараз не навченість алгоритмів спричиняє достатньо серйозний охолоджуючий і цензурний ефект.  Наприклад, слово «кацап» за правилами техплатформ не можна використовувати навіть в історичному контексті. Це заважає деяким медіа публікувати якісний освітній, художній та документальний контент, де використання цього слова важливе в історичному, необразливому контексті. Такі правила визначаються не локальними представництвами, а на вищому рівні. На жаль, ця проблема буде тільки посилюватися, якщо ми не дійдемо до міжнародних стандартів, які б встановлювали певний мінімальний набір вимог для технологічних гігантів. 

Андрій: У великих упливових країнах є діалог між медіа та технічними платформами. Я думаю, що такий діалог можливий лише на тій території, яку техгіганти вважають привабливою з точки зору бізнесу. Україна знаходиться дуже низько в цьому рейтингу привабливості. 

Наглядова рада Facebook 

Ігор: В США та в інших країнах проводилися слухання щодо створення спеціального зовнішнього органу, який буде розглядати суперечливі рішення платформи Facebook — встановлення правил блокування контенту, видалення профілів користувачів тощо. Такий орган потрібен перш за все тому, що у платформи має бути механізм апеляції щодо вчинених дій. Тобто, якщо Facebook видаляє ваш профіль, він має докладно пояснити, за що саме. 

Проєкт уже стартував. Механізм роботи цього органу наступний: користувачі надсилають в раду справи, фахівці виставляють справу в публічний простір на 7-10 днів, дозволяючи публічне коментування — для того, щоб додати контексту, детальніше розібрати особливості та ввести користувачів у нюанси. Після цього фахівці ухвалюють рішення щодо того, чи правильно вчинив Facebook. Про ефективність такої моделі поки що говорити рано, бо вона нова, але я вважаю, що це хороша модель для оскарження. Дуже хотілося б бачити схожі моделі на інших платформах. Особливо на Youtube та Google, бо там конфліктів ще більше. 

Віталій: Наразі ця спеціальна рада бере до розгляду тільки великі та значущі кейси, що помітні в міжнародних медіа та цікаві широкому загалу. Звісно ж, наглядова рада не може вирішувати всі випадки, що стаються щодня все одно треба обирати. Тож я вважаю цей крок від Facebook перш за все спробою побудови відносин з громадськістю та хорошою практикою комунікації. Компанія таким чином показує, що вона готова до співпраці, готова йти назустріч. Це нормальний бізнес-підхід відповідальної компанії, але чи дієвий він з точки зору вирішення більшості проблем користувачів — на мій погляд, ні. Вирішувати проблеми за принципом «швидко та ефективно» це про диктатуру та тоталітарний режим. Суть демократії — розібратися та врахувати інтереси всіх сторін. Це займає дуже багато ресурсів.

Репрезентація України щодо глобальних платформ

Ігор: Facebook — це приватна компанія, яка, перш за все, заробляє гроші. Вона присутня майже у всьому світі. В кожній країні є свої особливості та проблеми, і у всьому цьому треба розбиратися, це не так просто. В Україні немає розуміння того, як працюють платформи і хто за що на цих платформах відповідальний. Наприклад, на людей, які не ухвалюють рішення щодо блокування профілів або видалення публікацій, постійно йде хейт з боку користувачів. Нам, як користувачам мережі, треба визначитися, що ми хочемо від Facebook. Дуже важливо розуміти свої проблеми, вміти їх артикулювати, пропонувати шляхи вирішення. 

Хорошим кроком могло би бути створення асоціації медіа та громадських організацій для відстоювання потреб користувачів перед глобальними технологічними компаніями. Але як показує практика останніх десятиріч, в Україні це майже нереальна задача.  Мені здається, у нашому випадку краще спрацює варіант надання відповідних механізмів Міністерству культури або інформаційної політики. В такому разі буде можливість не просто комунікувати з технологічними платформами, а й відразу формувати державні запити. 

Медіаграмотність в мережі

Андрій: Мені здається, що проблема дезінформації вирішиться тільки за рахунок більш високої медіаграмотності користувачів мережі. В Україні, згідно з дослідженням від «Детектор медіа», більше половини українців мають високий рівень медіаграмотності. 

Віталій: Дослідження на цю тему робили й в «Інтерньюз-Україна», але результати виявилися більш песимістичні. Респондентів питали, чи вміють вони вирізняти дезінформацію. 65 відсотків відповіли «так», але після проходження тесту виявилося, що з цих 65% тільки 11% дійсно визначили неправдиву інформацію. Тобто, оцінка й реальні результати можуть бути різними.

В Internews є аналітичний відділ, що вивчає поширення дезінформації в російських соцмережах і на окупованих територіях. Таких досліджень останнім часом стало менше, бо російські соцмережі вже мають менший вплив на українців. Зараз увага переключилася на інші соцмережі, зокрема на TikTok.

Ігор: На мій погляд, питання в тому, чи хоче людина споживати достовірну та об’єктивну інформацію, чи вона хоче споживати ту інформацію, яка їй подобається. У пострадянських країнах є феномен емоційного постачання інформації, коли ми довіряємо нераціональним та брехливим речам. Люди схильні шукати необ’єктивну інформацію, яка підтвердить їхні теорії. Можна провести тисячу тренінгів з медіаграмотності, але якщо люди не хочуть сприймати життя, яким воно є, та не володіють елементарними знаннями, то медіаграмотність не спрацює. Проблему потрібно вирішувати більш комплексно і підключати до роботи міждисциплінарну політику. 

Медіабізнес

Ігор: Важливим є питання прозорості медіа та їхнього фінансування. В Україні медіаринку як такого або не існує, або є чорний ринок, або медіа будуються не за бізнес-моделями. Щоб зрозуміти ситуацію, треба взяти обсяг рекламного ринку та співставити з кількістю суб’єктів у сфері медіа — відразу стає зрозуміло, що в нас непропорційна кількість медіа до тих грошей, які оперують на ринку. Тож постає важливе питання: медіа в Україні — це суб’єкт, що покликаний заробляти гроші шляхом виготовлення інформаційних матеріалів? Чи це суб’єкт для обслуговування політичних, економічних, неконкурентних інтересів?

Віталій: Гроші зазвичай інвестують у сайти-помийки, для того, щоб вони отримували досяжність. Їхня головна ціль не заробляти, а впливати. Олігархи інвестують у свої ж медіа, тому що це є відображенням їхніх інтересів.

В Україні медіапроєкти, які працюють за стандартами, експериментують з моделями монетизації: система підписки, донатів тощо. Вони витягують максимум зі своєї хорошої репутації намагаються більше взаємодіяти з аудиторією, будувати ком’юніті. Хороша репутація монетизується в підтримку з боку читачів і з боку рекламодавців, які також дорожать своєю репутацією.

Зображення: Unsplash

Авторка конспекту: Ольга Коротенко