ЛітАкцент вже 13 років слугує провідником у світ сучасного письменства тим, хто хоче знати про нього трохи більше. Ми поспілкувалися з головною редакторкою сайту Іриною Троскот, аби дізнатися, як виникла ідея створити книжкове медіа, наскільки карантин та криза вплинули на редакцію та чому писати про книги й літературний процес — важливо.
Від ідеї до реалізації
Зробити майданчик, де б студенти і викладачі Києво-Могилянської академії «оживляли» літературу, а не змушували її жити в монографіях. З такою пропозицією літературний критик, професор Володимир Панченко прийшов до Юлії Олійник, директорки видавництва «Темпора». У 2007 році ніша книжкових медій була незаповненою, тож ідея створити літературно-критичне видання отримала хороший відгук. Сайт запустили на День Києва, й за добу лише 50 людей прочитали перші матеріали. Але це було колись. Зараз тексти ЛітАкценту набирають тисячі переглядів, для видання пишуть відомі літкритики та літературознавці: Ганна Улюра, Володимир Діброва, Ярина Цимбал. За відзнакою «ЛітАкцент року» спостерігають усі поціновувачі української літератури, а конкурс художнього репортажу «Самовидець» залишається одним із найпрестижніших у колах репортажистів.
Спочатку ЛітАкцент базувався у Центрі досліджень сучасної літератури Могилянки, але згодом відділився й переріс у вже незалежне видання про літературу. Медіа є неокупним, кошти на його розвиток виділяє Юлія Олійник, однак на редакційний процес видавчиня абсолютно не впливає.
«Останнє слово завжди за мною», – каже головна редакторка Ірина Троскот. – «Юлія може щось порадити, я можу сказати: «Ні». Її участь в ЛітАкценті – це меценатство. Ідея вкладати і нічого з того не отримувати їй просто близька, вона розуміє, що такий сайт має бути в здоровому суспільстві. Ми не піаримо «Темпору», пишемо про них на рівні з усіма іншими українськими видавництвами». Ірина у редакції з першого дня, вона ж наполягла на тому, щоб видання було онлайновим, а не друкованим. Далі – її розповідь про ЛітАкцент.
Про відмінність нішевих медіа та ставлення до реклами
Ми розраховані на значно меншу аудиторію. Якщо у рецензента є вибір: давати текст в суспільно-політичне видання або в нішеве, він обере суспільно-політичне, бо ж там ширша аудиторія. Але сегмент культури в таких ЗМІ ніхто не читає, і це правда.
Останні рік-півтора я думаю, чи треба давати на сайті рекламу, якої у нас ніколи не було. Чи варте воно зусиль, враховуючи ті кошти, які може принести? Розмірковую, що́ я покрию з цієї реклами, бо ми нішеві. Дві статті в місяць? Зараз від видавців ми абсолютно незалежні, тож можемо багато собі дозволити. Якщо я, як головна редакторка, розділяю певні цінності та інтереси, то чи будуть видавці розділяти їх теж?
З карантином на ЛітАкценті ми почали публікувати уривки книжок. Можливо, це той елемент, який згодом стане платним для видавців.
Як влаштована редакція ЛітАкценту
У різні часи редакція була влаштована по-різному. Завжди був редактор новин, але зараз цю посаду скоротили, на жаль. Тепер на сайті залишилося всього-на-всього дві людини – я і Марічка Семенченко, вона керує конкурсом художнього репортажу «Самовидець». Решта – наші позаштатні автори.
Про матеріали найчастіше домовляємося наперед. Наприклад, Ганна Улюра (українська літературознавиця, літературна критикиня – ред.) пише для нас одну рецензію в місяць. Ми проговорюємо з нею заздалегідь, що це буде: щось пропонує вона, якийсь матеріал можу попросити я. Зараз почали писати про книжкові європейські ринки, стежимо, як вони виходять з кризи після карантину. Ми дружні, в нас немає редакції у класичному розумінні цього слова, немає керівництва й підлеглих. Автори пишуть за дуже низькі гонорари — мені хотілося б платити їм більше, але бюджет у нас зараз скромний, як ніколи.
Про вплив карантину та кризи
У нас відбулося скорочення штату, ми зменшили суму гонорарів. Я вирішила, що зовсім урізати її не будемо, краще зменшимо кількість статей. Зараз виходить два-три матеріали, раніше за тиждень виходило п’ять. Намагаємося вийти на глибші статті, на хороші лонгріди.
Нові формати ми не впроваджували, подкасти або відеозустрічі не запускали. По-перше, нас дуже мало. По-друге, ми завжди робили акцент на текст. Я свято вірю, що глибокі, хороші тексти потрібні людям. Навіщо я буду лізти в іншу нішу, де інші люди тямлять більше, якщо в мене є моя і я можу її поглибити? На час карантину відпав наш читацький клуб, тому що я не уявляю його в онлайновому форматі. В таких ситуаціях завжди кажу, що найкращі моменти залишаються поза кадром.
Чи почали люди більше читати під час карантину
Ні. Люди сиділи, читали новини про коронавірус, дуже переживали й страждали від відсутності спілкування, переглядали ті серіали, які дивилися й до того. Відвідуваність сайту спершу впала. Десь із середини карантину, коли всі трохи заспокоїлися й почали пристосовуватися (або хоча б намагатися), вона потрохи зростала.
Це великий міф, що всі почали читати або вчитися. Усім було страшно, в голові крутилися інші теми й ідеї.
Про аудиторію ЛітАкценту
Я думаю, що наша аудиторія дуже строката. Є великий відсоток читачів, які прийшли до нас з часів Володимира Панченка. Грубо кажучи, це покоління наших батьків. Вони стабільно дотримуються своїх давніх традицій, щоранку відкривають ЛітАкцент, бо так звикли. Є категорія людей, які в принципі перебувають в літературному процесі, їм подобається читати все, що виходить на тему літератури, незалежно від їхньої основної професії. Від таких людей я іноді отримую якісь фідбеки у Фейсбуці. Хтось пише: «Ой, у вас сьогодні така стаття хороша вийшла». Це ідеальний читач. І, звичайно, є категорія людей, яка заходить до нас, коли тема шумить, вона скандальна чи резонансна, всі про це говорять.
Про найбільш цікаві формати
У нас є фокусні теми, коли ми впродовж якогось часу говоримо про щось конкретне. Наприклад, такою темою був плагіат. Здавалося б, вона не дуже й літературна, але ми зачепили її з абсолютно різних боків. Наша найбільш читана рубрика – 20-ті LIVE з Яриною Цимбал (літературознавиця, спеціалізується на літературі 20-х років ХХ століття – ред.). Формат ми, напевне, продумували рік, бо хотіли зробити його максимально легким. Це унікальні фотографії, які Ярина десь вишукує, і розлогі коментарі до них. Власне, вони й пояснюють ту чи ту тему.
У рубриці КультКритики люди з хорошою освітою та гарним літературним смаком діляться враженнями від прочитаних книжок. Це ніби така собі відповідь на питання: «А що ти зараз читаєш?». Є на сайті зараз статті Володимира Діброви, який пише про Шевченка. Це важкі матеріали, але вони геніальні. Він дуже елегантно розвінчує якісь міфи, дуже тонко пише про середовище, у якому жив поет. Це статті, які не набирають одразу багато переглядів, але з часом люди до них повертаються й інтерес постійно зростає.
Про конкуренцію в ніші
У нас чомусь думають, що обов’язково має бути конкуренція. Я прихильниця тієї думки, що чим більше нас є на ринку, тим краще. Конкуренція завжди на плюс, а не на мінус. Якщо дуже все зпримітизувати, уявіть собі бабусю на ринку, яка продає кріп. Всі дивляться на неї й сумно проходять повз. А якщо декілька бабусь влаштуються в ряд, у кожної зросте кількість покупців, які куплять той кріп.
Ми не конкуренти, ми всі в одному полі. Що краще працюватиме Читомо, то більше читатимуть ЛітАкцент. Що краще працюватиме ЛітАкцент, то більше читачів з’явиться у Блогу Yakaboo. Тому конкуренція тут умовна. Ми такі дрібненькі, маємо вузьку нішу. Всі одне одного підтримують й збалансовують.
Те, що відрізняє ЛітАкцент від інших книжкових видань
Ми завжди орієнтувалися на фахову аудиторію. На ЛітАкценті більше чистої критики, в усякому разі саме так нас сприймають. Також ми орієнтуємося на літературний процес, а не на книжковий ринок у цілому. Пишемо про те, що залишиться в історії й згодом увійде у шкільну програму, наприклад. Зараз я хочу призупинити всю негативну критику, бо літературу в цей посткарантинний час просто треба підтримати. Всі, хто щось пише, видає – хороші, вони вже роблять добре.
Як писати про книжки так, щоб матеріали було дійсно цікаво читати
На ЛітАкценті є цілий курс лекцій, який так і називається «Вчимося писати критику». У нас були блискучі лектори, багато з них потім ще й статті написали. Це грунтовні відео й тексти, де все розкладено по поличках, від чогось глобального до дрібних деталей. Вичерпнішим може бути тільки курс в університеті.
Про ставлення до книжок
Коли з’явилося телебачення, усі думали: «А чи витіснить воно театр?» Але ні, не витіснило й не витіснить ніколи. Зараз люди не звикли до великих текстів, вони викликають паніку, особливо у молодого покоління. Я думаю, що читання стане більш елітним заняттям, воно буде дуже не для всіх. Книжку ніщо не замінить, бо саме з нею ви найбільше думаєте. А думати – це дуже складний енергоресурсний процес. Він притаманний небагатьом людям й мало хто хоче ним займатися.
Плани і мотивація
Завдання номер один: усім нам втриматися фінансово й репутаційно. І лишитися в здоровому глузді. Мені б хотілося вийти на дуже хорошу аналітику щодо процесу і ринку, якщо ми вже взялися про це писати. Хотілося б більше авторів, які здатні добре написати. У нас багато критиків, але усе це такі любительські речі.
Відчитати певну книжку в нас здатні буквально кілька людей. Щоб написати рецензію на «Амадоку» (роман Софії Андрухович – ред.), треба перед тим прочитати ще книжок двадцять і зрозуміти їх. Інакше це просто відгук, хороше читацьке враження.
Навички, які вам знадобляться, якщо хочете писати про літературу
Вміти писати так, щоб стаття чіпляла. Ми не переписуємо тексти, максимум редагуємо, хоча часто їх навіть й редагувати не треба. Журналіст повинен вміти думати, якесь аналітичне мислення має бути присутнє, аби відчитати книгу й осмислити її. Важливо, щоб людина орієнтувалася в літературному процесі, розуміла, хто така Оксана Забужко, а хто такий Артем Чех. Треба ще й начитаність, аби відрізняти хороший текст від поганого. У нас немає категорії «Мені сподобалося», усе має бути аргументовано й відповідати на питання «Чому це важливо?», «Чому це цікаво?», «Чому саме так?» й «Чому це спрацювало?».
Авторка: Наталія Засядько
Зображення на головній: Freepik
Цей матеріал підготовлено в рамках Програми міжредакційних обмінів за підтримки Національного фонду на підтримку демократії NED.
