Фотокореспондент РБК-Україна Віталій Носач розповідає про те, що відбувалося в Нових Санжарах та як журналістам працювати в такій ситуації. 

  • Перший виклик — це брак інформації. Єдине, що було відомо вранці 20 лютого — це те, що літак очікують в Борисполі, в терміналі F о 7:45. Втім, він туди прилетів лише на дозправку й потім вирушив до Харкова. Журналісти сиділи в аеропорту та відстежували польоти на мобільних в Flight Radar. В таких ситуаціях допомагають чати, в яких журналісти з різних медіа обмінюються інформацією: зазвичай якась добра душа скидає в них щось таке, що вдалося дізнатися зі своїх джерел. Інший варіант: стежити за повідомленнями Офісу Президента, або сторінками в соцмережах тих людей, які там працюють. Вони теж часами дають апдейти. Коли був один із перших обмінів полоненими, в команди «1+1» були 3-4 знімальні групи, які стояли в різних місцях аеропорту, аби нічого не пропустити, тому що ніхто не знав точно де і що буде відбуватись. 
  • Складно буває й з логістикою. Рішення треба ухвалювати швидко, адже з Борисполя до Нових Санжарів дорога займає близько 4 годин на авто. Й це нове місце, в якому ти зовсім не орієнтуєшся. Додаток Google Maps просто прокладе тобі маршрут до центру Нових Санжарів — а далі вже треба орієнтуватися самому.
  • Поліція майже ніколи нічого тобі не розповість. Це треба, аби тобі дуже пощастило зі співрозмовником й він сказав хоч якусь корисну інформацію. Тут є свої маленькі хитрощі: треба приходити одразу з журналістською акредитацією на шиї, шукати старшого за званням, який всіма керує, обов’язково привітатися з ним при його підлеглих, потиснувши руку (це створює сяку-таку, але довіру), розповісти йому хто ти та з якого видання. Тоді можливо вийде витягнути з нього кілька слів.
  • В Києві люди звикли до акцій протесту та до журналістів. Для них що журналіст з камерою, що голуб на тротуарі  — одне й те ж. Тут для людей це було незвичайним. До того ж, протестувальники почали пити алкоголь. Й вони почали ставати агресивними. Кілька разів вони намагалися зірвати своє зло на журналістах. Краща стратегія: не намагатися з ними розмовляти, не відповідати на їхні закиди, не дивитися впритул на цих людей. Якщо треба щось відповісти, то краще це робити коротко та односкладно.
  • Не треба стояти на шляху в поліції. Особливо, якщо це колона поліції. Навіть якщо ви будете за метр збоку від них, ви будете в безпеці. Колона змітає все на своєму шляху.
  • Стежте за тим, що роблять та як себе поводять силовики. Я помітив, що двоє нацгвардійців прибирають з дороги гілки та каміння. Очевидно було, що вони готують дорогу для того, аби по ній без перешкод проїхав транспорт. І буквально хвилин через 5 почався штурм барикади протестуючих.
  • Вічний біль репортерів — зрозуміти, коли можна закінчувати зйомку й що більше нічого не буде відбуватися. Приблизно, це момент коли ти відправив інформацію для новин та фото в редакцію. Буває корисно ще залишитися на деякий час на місці.

Автор: Віталій Носач

Ще один текст про те, як зняти фоторепортаж, читайте тут.