Історія фестивалю розслідувальної журналістики в резиденції президента-втікача – як ініціатива YanukovychLeaks перетворилася на багаторічний MezhyhiryaFest.
Влітку 2013 року українські журналісти втретє прийшли відзначати своє професійне свято під стіни резиденції Віктора Януковича. Замість тогочасного президента їх зустрів «Беркут», міліція і сільський староста – адже всі три роки акцію, покликану привернути увагу кричущих утисків свободи слова в Україні, забороняли.
А побачити хоча б частину «Межигір’я» могли лише обрані журналісти.
У лютому 2014 Янукович поспіхом втік у Росію, а за парканом його резиденції для звичайних людей відкрився цілий світ – хонка, ангар, страуси та… втоплені у водосховищі документи.
А згодом за цим же парканом з’явилась YanukovychLeaks, проєкт, що потім переросте в MezhyhiryaFest.
Напередодні 7-го фестивалю розслідувальної журналістики Mezhyhirya Fest The Lede пригадує, як журналісти та волонтери серед стосів документів з’ясовували, що приховував режим Януковича стільки років. Своїми спогадами ексклюзивно поділилися члени команди YanukovychLeaks – Анна Бабінець, Олег Хоменок та Денис Бігус.
Як знайшли документи
На ранок 22 лютого 2013 року під стінами колишньої резиденції, що розташована в селі Нові Петрівці поблизу Києва, уже зібралося чимало людей та автівок – усім кортіло потрапити всередину та дізнатися, які секрети всі ці роки приховувало Межигір’я. А приховувати було що.
Як пригадує нині керівник проєкту Bihus.Info Денис Бігус, тоді, у 2014, він не одразу повірив, що Межигір’я відкрили: «Я побачив у ЗМІ, що Янукович втік, і люди зайшли в резиденцію. Вирішив, що це якась дурниця, але поїхав перевірити все на власні очі».
Перевірити почуте вирішила й інша розслідувачка, співзасновниця Слідство.Інфо Анна Бабінець – вона поїхала в Межигір’я прямо з Майдану. Територія здалась їй гігантською.
Мапи ніхто не мав, тож журналісти навмання блукали резиденцією та знімали репортажі для своїх редакцій. Знахідки чекали на них не лише на суші.
«Біля ангару (що омивало Київське водосховище – ред.) ми побачили, як у воді щось плаває», – пригадує тогочасна журналістка «Української правди» Оксана Коваленко.
“Молоді хлопці, які були поруч, допомогли все витягнути – виявилось, що це теки з паперами, – розповідає Коваленко. – Я подивилась кілька з них, побачила назву “Танталіт” (формальний власник “Межигір’я”– ред.), а ще відомості про виплати та довжелезний кошторис, де вказувалась ціна за люстри і інші меблі для Межигір‘я».
Спершу Коваленко подзвонила Олені Притулі, головній редакторці «Української правди», а потім набрала Дмитра Гнапа, тогочасного керівника Слідство.Інфо.
«Мені теж зателефонував Гнап, – пригадує Анна Бабінець, – сказав терміново йти до набережної, мовляв, треба з’ясувати, що в тих матеріалах. Так почалася моя історія з YanukovychLeaks».
Олег Хоменок, на той момент журналіст та координатор проєкту підтримки журналістських розслідувань у Східній Європі SCOOP, та старший радник з питань медіа Internews, дізнався про знахідку від свого друга та колеги Владислава Лаврова (на той момент Kyiv Post). Взявши два комп’ютери та два фотоапарати, він поїхав допомагати колегам опрацьовувати документи Януковича.
Тоді, у 2014, журналісти не могли розраховувати на захист держави, тому оберігали себе та документи, – які у будь-який момент могли знищити, вилучити чи просто вкрасти, – самотужки.
Серед знайденого були й папери, які під час втечі президента намагалися спалити. Проте палити їх стосами – проблематично, для цього треба спеціальна піч та багато часу, якого в Януковича не було.
«Тому документи просто скинули у Київське море, сподіваючись, що їх знесе, – ділиться Хоменок. – Але це водосховище, і течії у ньому немає, тож нам вдалося врятувати ці матеріали».
Документи з таємницями на мільярди гривень виловлювали професійні дайвери. Вони ж знайшли набої та боєприпаси для різних видів зброї, які кинули у воду з надією, що їх не відшукають.
Організація роботи
Робота лише починалася. Експерти підказали журналістам, якщо протягом 72 годин не висушити знайдені документи, переклавши кожен вологий папір сухим, вони перетворяться на цеглу з целюлози. І працювати з нею буде неможливо.
Тож роботу над матеріалами швидко почали у великому приміщенні ангару з потужною вентиляційною системою. За пів години вона висушувала розкладені на підлозі папери.
За підрахунками журналістів, у їхніх руках опинилося понад 24 тисяч сторінок, що означало одне – опрацювати їх буде непросто.
«У першу ж ніч ми почали сушити та фотографувати матеріали, намагаючись зробити з них каталог. Потрібно було продумати структуру та систему, щоб при публікації з ними було простіше працювати», – розповідає Хоменок.
На ранок команда зрозуміла, що хорошої вентиляції для роботи замало – ночувати у будівлі без елементарних умов було просто неможливо. Ба більше, ангар не був достатньо захищеним – до нього був вільний доступ зі сторони водосховища.
«У всіх панував настрій “треба дуже швидко сканувати, опрацьовувати і вивозити документи”, тому що ще мить – і з Київського моря прилетять вертольоти й наша казка закінчиться», – пригадує Бігус.
Команда вирішила переїхати до гостьового будинку, який розташований углиб Межигір’я поблизу автопарку Януковича. Саме це місце стане притулком для групи YanukovychLeaks на найближчий тиждень.
Як працювала команда
Команда, яка щоденно працювала з документами Януковича, зібралася надзвичайно швидко – Катя Горчинська, Роман Вінтонів, Олександр Акименко, Марія Землянська, Максим Опанасенко та інші. Група, яка згодом отримає назву YanukovychLeaks, налічувала 15 людей – і вже в перші дні стало зрозуміло, що без допомоги не обійтися.
«Ми почали використовувати соціальні мережі для рекрутингу волонтерів, – розповідає Олег. – Масово публікували оголошення із запрошенням людей, у яких є вільний час та бажання допомогти з документами».
Так до журналістів приєдналося кілька десятків волонтерів. Вони приїжджали з власною технікою, речами першої потреби та жили з журналістами.
«Одного разу до нас навіть завітав чоловік з трьома новими сканерами, просто сказавши, що це для роботи команди YanukovychLeaks», – пригадує Хоменок.
Як розповідає Бабінець, члени команди розподілили між собою теки з документами, які потрібно було відфотографувати. У її обов’язки також входила координація волонтерів – їм треба було пояснювати, як правильно працювати з документами та куди зберігати інформацію.
«Я працював з документами, що були розірвані або пропущені через шредер, які мені здавалися найважливішими, – розповідає Бігус. – Я повністю зосередився на роботі «Канцелярської сотні», ініціативи з відновлення знищених документів. Зокрема, займався матеріалами пов’язаними з Сергієм Курченко, що стали основою для іншого підпроєкту».
Бігус також відповідав за технічне забезпечення – привозив подовжувачі, перехідники, сушарки.
Робота була у самому розпалі. Матеріали сушилися в сауні, 17 сканерів безперервно опрацьовували нові документи, а журналісти та волонтери прочісували аркуш за аркушем, аби дізнатися правду.
Проте згодом виникло питання – а що робити з документами далі? Обирати лише певні історії для сюжетів? Як краще розповісти суспільству про свою знахідку?
«Спершу ми думали, що знайдемо найважливішу річ, на кшталт якогось бункера, і напишемо про це одну історію, – розповідає Анна. – Згодом ми усвідомили, що тут так багато таємниць, що стане на цілу низку сюжетів. А втім, коли до нас почали долучатися волонтери, приїздити світові та українські медіа, ми відчули, що на нас лежить значно серйозніша відповідальність та завдання, ніж просто написати журналістські статті».
На думку Бігуса, спершу під час своєї роботи ніхто з команди не вбачав у цьому глобальну мету. Вона сформувалася значно пізніше. Початково це було виключно журналістське бажання та шалений драйв:
«Це була реалізація можливості, на яку ніхто не очікував та яка могла зникнути у будь-який момент. Ми були ніби діти, які знайшли скарб, – каже Денис. – У нас була лише одна думка: є доки, хапай, скануй, бо відберуть».
Згодом у групи YanukovychLeaks викристалізувалася головна ціль – зробити всю знайдену інформацію публічною. Щоб кожен українець зміг побачити ці документи.
Створення сайту
Того ж дня, 22 лютого 2013 року, Хоменок зателефонував редактору Проєкту досліджень корупції і організованої злочинності (OCCRP) Дрю Салівану та домовився про співпрацю. Наступного дня з’явився сайт з назвою YanukovychLeaks, на якому і мали входити врятовані матеріали.
Уже 24 лютого, журналісти опублікували перші 500 файлів. Інформація викликала настільки шалений ажіотаж та інтерес в аудиторії, що сторінка кілька разів «лягала».
Так усього за тиждень група з 15 людей від різних видань і 60 волонтерів опрацювали усі знайдені документи. А це понад 160 папок на 25 тисяч сторінок.
Найцікавіші знахідки
Жарти про золотий батон, автопарк та ферму страусів одразу стали частиною народної творчості. Проте комічність та абсурдність знайдених скарбів Межигір’я на цьому не закінчилася.
«Наприклад, серед документів ми знайшли письмове пояснення охоронця про те, чому у нього був розстібнутий ґудзик, коли повз проходив Янукович, – згадує Бабінець. – Або інший випадок – звіт керівника кінологічного клубу, який пояснював, чому при візиті президента один з собак не виконував команди».
Журналістка зізнається – найбільше дивувала побудована імперія та безглузді речі, якими займалися люди всередині неї.
«Дивно бачити, як 1000 людей охороняє одну людину, яка віддавала злочинні накази. І все заради того, щоб Янукович почувався у безпеці», – ділиться Анна.
«Людина збудувала собі настільки неосяжне житло, що бюрократія існувала буквально на всіх рівнях. Наприклад, була охорона, яка обшукувала працівників Межигір’я. Одного разу під час такого планового обшуку у персоналу виявили цибулини тюльпанів. Це ж страшне таким керувати», – додає Бігус.
«Ще мене дуже вразила внутрішня тендерна документація на побудову та ремонт, – розповідає він. – Це була іронічна корупційна піраміда. Те, що будувалося на вкрадені гроші, по дорозі ще розкрадалося за аналогічним принципом тендерів».
Хоменка ж вразила сама система, яка ефективно відмивала гроші через благодійні фонди, власні банки та компанії. Наприклад, серед знайдених документів було замовлення на 9,5 мільйонів євро для аналітичного дослідження ринку медичного устаткування, а також контракт на 6 мільйонів євро для медіамоніторингу ринку нерухомості.
«Ці кошти перераховувалися в невідомі компанії, потім перетворювалися на готівку, і певно, що поверталися», – пояснює Хоменок.
Журналіста також вражали документи фінансової звітності, як, наприклад, розписки та акти прийому-передачі грошових коштів.
«У них не зазначалася інформації про те, хто приносив гроші, але ми бачили, що готівка приходила у розмірах мільйонів гривень. А в розписці лише вказувалося, що кошти, так би мовити, “оприходувалися мимо каси”», – додає він.
До рук журналістів потрапити навіть таблички з інформацією про дні народження високопосадовців та дотичних осіб та вручення їм подарунків до дня народження. Режим щомісяця виділяв певну суму грошей на коштовні подарунки цим людям, їхнім дітям та онукам.
«Система піклувалася про тих, від кого залежали важливі рішення та тих, хто мав вплив на владу. Коли ми зрозуміли, скільки це все коштувало, у нас просто не було слів», – каже Олег.
Очікування та реальність дослідження
Передача знайдених документів правоохоронним органам тривала довго. У підсумку матеріали опинилися у Генпрокуратурі, де їх розклали у всіх можливих приміщеннях – коридорах, та навіть актовій залі. Журналістів з команди YanukovychLeaks почали періодично викликали на допити. І все виглядало так, ніби розслідування справді тривають.
«Аж ось я прийшов одного разу на допит, – згадує Денис. – Ми поговорили. Наступного разу я прийшов через місяць-півтора, але всі папірці лежать точнісінько так само, як і минулого разу. Уявіть, у кабінеті сидить людина під стелю завалена документами і зрозуміло, що цих стосів ніхто не торкався».
«Тут все комплексно описується одним терміном: все про*бали. Я навіть не знаю, що тут додати ще. Господи, а як ми тоді боялися, що правоохоронці все знищать», – ділиться Бігус.
Хоменок та Бабінець досі переконані, що надія вмирає останньою, а отже – ймовірно, що злочинці ще будуть покарані. Однак проблемою є строк давності кримінальних справ: якщо він закінчиться – покараним так ніхто і не буде.
Попри присутній песимізм, одне можна стверджувати напевно – основна ціль ініціативи YanukovychLeaks була досягнута, й історія режиму президента-втікача стала публічною. До сьогодні кожен з нас може переглянути документи, які намагалися знищити у різний спосіб, але натомість завдяки команді небайдужих людей вони перебувають у вільному доступі.
Так, наприклад, українці дізналися про люксову нерухомість Януковича, офшорний бізнес Сергія Курченка, будівництво Межигір’я та схему заволодіння мисливським угіддям у Сухолуччі.
Як виникла ідея фестивалю
Через тиждень, на початку березня 2014 року робота над документами врешті закінчилася. Тоді ж Бабінець запросили виступити на міжнародній конференції в Тунісі та розповісти історію YanukovychLeaks.
«Одного разу ми спілкувалися з балканськими колегами після конференції, і тут вони кажуть, мовляв, класно було б створити фестиваль, відсвяткувавши ваші досягнення. Так ідея наших балканських друзів стала поштовхом до створення MezhyhiryaFest», – ділиться спогадами Анна.
Організатори не хотіли робити подію в офіційному форматі, навпаки – мріяли створити справжнє свято з корисною інформацією та розвагами водночас. У перші роки фестивалю команда YanukovychLeaks активно долучалась до організації події. Наприклад, Катерина Горчинська прийшла з ідеєю створити статуетку Proxy Prize, яку щороку отримує переможець конкурсу. Частина команди працює над фестивалем і досі.
«Коли виникла ідея фесту, я разом з колегою Генріком Кауфхольцом (співзасновник SCOOP – ред.) збирав кошти на приз для переможця фестивалю, – розповідає Хоменок. – Зараз ця система працює дуже злагоджено, тож щороку ми успішно збираємо необхідну суму для переможця найкращого розслідування, яке викриває корупцію».
Цього року сума у 1000 євро вже зібрана і разом зі статуеткою чекає на свого переможця 4-5 вересня на фестивалі розслідувальної журналістики MezhyhiryaFest. Зареєструватися на фестиваль можна тут.
Якщо ви раптом не чули про переможців MezhyhiryaFest попередніх років:
2020 Євгенія Моторевська та Дмитро Реплянчук («Слідство.Інфо») – «Я – бот»
2019 Леся Іванова («Наші гроші з Денисом Бігусом», Bihus.Info) – «Друзі Президента крадуть на оборонці»
2018 Валерія Єгошина («Схеми») – «Не по кишені. Люксовий автопарк працівників управління захисту економіки СБУ»
2017 Аліса Юрченко (Bihus.info) – «Донька Держспецзв’язку відмовляється провести експертизу сертифіката на ключ, який містить ім’я Рябошапки та фейковий ІПН»
2016 Ангеліна Карякіна та Анастасія Станко («Громадське ТБ») – фільм «Злам» у циклі розслідувань «Слідами Революції»
2015 Дмитро Гнап («Слідство.Інфо») – «Учасник НЕ бойових дій»
2014 Любомир Ференс («Слідство.Інфо») – «Як вбивали Нігояна, Жизнєвського, Сеника»
Авторка: Владислава Савкова
Зображення надав Олег Хоменок
