«EaP Talks» — це серія з 10 онлайн-івентів для медіа та громадянського суспільства. Ми підготували конспект із зустрічі «Журналістські розслідування у світі — кого розслідували у 2020».
Що ви дізнаєтеся з конспекту:
- як журналісти обирають жанр розслідування для роботи;
- якими були найбільш значущі розслідування 2020 року і чому;
- як журналістам протистояти блогерським підходам і соцмережам.
Спікерки:
— Тетяна Козирєва, журналістка-розслідувачка (BuzzFeed News, ICIJ, OCCRP, Українська правда та ін.);
— Анна Бабінець, CEO Слідство.Інфо, редакторка OCCRP в Україні.
Модератор — Євген Заславський, виконавчий директор Media Development Foundation (один із проєктів MDF — MezhyhiryaFest, щорічна міжнародна конференція для журналістів-розслідувачів).
Про початок роботи із журналістськими розслідуваннями
Тетяна: Мені здається, спроби попрацювати у такому жанрі є природним етапом кожного журналіста: коли ти як репортер занурюєшся у тему глибше, цікавишся, чому чуєш саме такі речі і яка в цьому вигода. Зі мною це сталось у 2010 році, тоді на каналі НТН була програма «Агенти впливу». Ми не мали великих ресурсів, але вже намагалися вивчати історії за участі місцевої влади, докопатись до фактів і перевернути свідомість. Потім я готувала публікації для «Української правди», працювала на Слідство.Інфо, згодом — на BuzzFeed News.
Анна: Програма «Знак оклику» на телеканалі ТВі була класикою жанру і я долучилась до неї у 2010 році. У нас була щотижнева програма розслідувань, яку очолював Артем Шевченко; тут працювало багато людей, які потім створили власні проєкти. Розкопати щось по-справжньому важливе було непросто: ніхто нічого не декларував, реєстр фірм працював складно. Пам’ятаю, як ми ходили в теперішні ЦНАПи, писали від руки запит, платили за нього і чекали по тижню на відповідь. Цей період можна назвати справжнім андеграундом із затятими людьми, а якась вілла чи машина були великим відкриттям. Тому я ділю історію української журналістики розслідувань на два етапи — до і після подій навколо Революції Гідності.
За цей час ми здобули речі, які важко відібрати, — відкриті реєстри і бази даних. Тепер робити розслідування набагато простіше, але з іншого боку — навіть складніше, бо спрощений процес потрібно компенсувати якістю подачі. Ми намагаємось оперувати фільмами: глибоко досліджуємо проблеми і викриваємо не просто людей, а цілі явища. Наприклад, вивчаємо корупцію у місцях несвободи. Чи можна теперішній час назвати золотою епохою? Вочевидь, так. Ми припустилися багатьох помилок і на них же навчилися, у нас є чим оперувати і ми можемо покращувати вміння і знання.
Тетяна: Вважаю, що нині золотий час для журналістів-розслідувачів. Водночас в Україні занадто мало людей, що професійно займаються розслідуваннями, як і програм журналістських розслідувань. На ринку помітними є лиш три команди розслідувачів, хіба не так? Хотілося б, щоб у Суспільного теж була своя команда, що розвиває цей напрям. Нам є куди рости.
Про українську журналістику розслідувань — звісно, зараз розквіт і зараз, можна сказати… Я не втомлююсь говорити про те, що українські журналісти-розслідувачі, вони нічим не гірші за американських журналістів-розслідувачів, а іноді навіть кращі в тому сенсі, що в них набагато більше практики і набагато легше її тут здобути, в Україні, тому що… корупції набагато більше просто, кейсів набагато більше, тому куди не копни — всюди корупція, всюди тема для журналістського розслідування. Тут просто іде вже дійсно розділ для себе тематики: що цікаво, що не цікаво. Дійсно, те, що Аня каже, щось дуже дрібним виглядає і вже солідним журналістам не дуже цікаво займатись якимись такими темами; не знаю, хто там в ЖЕКу розкрадає ваші гроші, щось отаке.
Але мені здається, що, в принципі, так, можна сказати, що золотий час зараз для журналістів-розслідувачів. Мені би хотілося вірити, що з часом ця золота епоха стане більш кількісною, тому що зараз… журналісти-розслідувачі, вони класні в Україні, але їх мало. Хотілося б, щоб було більше цих програм журналістських розслідувань, тому що зараз є три солідних компанії на ринку, так? Хотілося б, щоб їх було більше. Хотілося б, щоб, наприклад, Суспільне телебачення України мало свою редакцію журналістських розслідувань. Тобто є куди розвиватися і як в принципі рости, і я думаю, що не треба… Треба ставити планку все вище і вище. Не можна казати, що золота епоха, вона тільки зараз, а через рік вона не буде.
Я не втомлююсь говорити, що ми не гірші, а іноді навіть кращі у порівнянні з тими ж американськими журналістами. Зокрема, бо маємо чимало кейсів. Ми навіть можемо обирати: що цікаво вивчати, а за що вже несолідно братися журналістам із досвідом. Хотілось би вірити, що цей період принесе нам і більше авторів-розслідувачів. Наприклад, було б добре, якби кожна редакція мала такого журналіста.
Анна: Як стати топовим журналістом-розслідувачем? Важко і постійно працювати, ось і все. І це означає просто бути хорошим журналістом. Я ніколи не мріяла стати журналісткою-розслідувачкою і вигравати нагороди, просто хотіла нести інформацію. Якщо ти робиш це у будь-який спосіб, постійно шукаєш практики, то не важливо, де робиш свою роботу: у Миколаєві, Києві чи Нью-Йорку. Якщо історія гідна бути почутою, про це завжди можна повідомити. Знайдуться і ті, хто допоможуть її «озвучити».
Найкращі розслідування 2020 року
Тетяна:
Одне з ключових розслідувань минулого року пов’язане з отруєнням Навального. Команда розслідувачів, крім того, що знайшла причетних, ще й з’ясувала, яким чином його отруїли. Воно помітне, оскільки стосується важливих політичних гравців: у тому числі й Володимира Путіна.
Якщо хтось ще не бачив фільм Навального, його теж рекомендую до перегляду.
У Штатах теж був цікавий кейс розслідування, що стосувалося експрезидента Дональда Трампа. The New York Times менш ніж за місяць до виборів опублікувала велике розслідування про податкові декларації Трампа.
В Україні люблять звинувачувати журналістів у медіакілерстві: коли напередодні виборів виходять розслідування щодо певних кандидатів. Водночас це притаманно й таким медіа, як The New York Times.
Тетяна: Я можу пригадати, якщо регіон загалом брати, то звісно, одним із таких ключових розслідувань минулого року були розслідування щодо отруєння Навального. Тобто Bellingcat разом із Фондом розслідувань Навального і CNN, і там ще було декілька залучено видань, вони розслідували отруєння Навального, хто причетний, знайшли причетних, більше того, з’ясували, яким чином був отруєний Навальний, так, тобто, що «Новичок» був нанесений на нижню білизну. Така комічна історія, але правдива, життєва. І так, це, мені здається, було таке найбільш помітне розслідування, тому що стосувалося достатньо помітної фігури на політичному, скажемо так, небосхилі, так? Володимира Путін, в тому числі. Ішлося про причетність Президента Росії. Тому, звісно, ось це розслідування. Рекомендую подивитися фільм Навального, якщо хто не бачив або в текстово… І розслідування CNN там хороше — там журналістка знайшла, прямо постукала в двері до одного із цих чоловіків, які… ФСБ-шників, які причетні до отруєння; і знайшла його квартиру, постукала в двері, він відкрив — ну тобто там така драма розгортається.
Якщо брати до уваги регіон загалом, то одними із ключових були розслідування щодо отруєння Навального. Британські Bellingcat разом із Фондом боротьби з корупцією Навального, CNN і кількома іншими виданнями не просто знайшли причетних, а й вивчили, яким чином це сталось. Оскільки розслідування стосувалось досить помітної фігури на політичному горизонті та зачепило самого президента, я рекомендую його подивитися.
Це одне із таких розслідувань. Потім ще в Штатах були хороші розслідування, які стосувалися вже минулого президента США. Варто згадати, що Дональд Трамп довго приховував свою декларацію: американські президенти законом не зобов’язані показувати свої tax returns, декларації за минулі роки, але так заведено в принципі, що всі демократичні президенти показували; така була традиція, що ніби як ти став президентом, то покажи, як заробляв свої статки. Дональд Трамп за 4 роки так і не показав, і вже перед виборами (здається, за місяць)… Дуже така цікава тема, в Україні люблять звинувачувати журналістів, що вони займаються медіакілерством, що дуже близько до виборів публікують якісь розслідування про кандидатів… І тут The New York Times менше ніж за місяць до виборів публікує це велике розслідування про tax returns Дональда Трампа і там багато цікавих речей: про те, що він не платив федеральні податки, які були якісь сміхотворні: за декілька років податки були кілька сотень доларів, що в принципі…
Інший кейс — у США були хороші розслідування щодо експрезидента Дональда Трампа. Варто згадати, що в Штатах очільники не зобов’язані показувати доходи, однак усі демократичні президенти цього дотримувалися. В Україні люблять звинувачувати журналістів, що ті займаються медіакілерством, тобто за місяць до виборів публікують сенсаційні розслідування про кандидатів. І ось напередодні голосування ми дізнаємося від The New York Times, що Трамп не сплачував навіть федеральних податків розміром у кілька сотень доларів.
Щодо значимих проєктів, до яких була причетна торік я сама, — розслідування FinCEN Files. Це міжнародний проєкт за участі більш як 400 журналістів з понад 80 країн світу; історія про те, як великі міжнародні банки допомагають виводити кошти з країн, які розвиваються, у держави з розвинутими економіками. Це помітний кейс, який призвів до певних наслідків. Зокрема, зміни законодавства у США чи обвалу акцій багатьох банків. Зі свого боку ми розповіли про українських олігархів, які мають статки за кордоном. Тепер цікаво спостерігати, як розвивається справа Коломойського.
Анна: Погоджуюся з вибором Тані та хочу розширити деякі аспекти. Наприклад, коли говоримо про історію Олексія Навального, то маємо розуміти, що це не класична журналістика розслідувань. Ми бачимо цікаву блогову форму — з припущеннями і особистими висловленнями, чого медіа дозволити собі не може.
Я б відзначила цикл розслідувань росіян про Путіна; наприклад, про його палац або про жінок. Мені здається, у певному вигляді там журналістика розслідувань поволі рухається і 2020 став проривним. Також з’явилося медіа «Важные истории» Романа Аніна, що давно займається такими ініціативами. Є відчуття пожвавлення, і насправді великий плюс, що ці журналісти-розслідувачі працюють всередині країни. Довгий час люди захоплювались Медузою, але все-таки медіа в екзилі — це медіа в екзилі: ти втрачаєш джерела, інформаторів, твої журналісти піддаються ризику тощо.
Якщо після цього всього згадати про відсутність гучних розслідувань у Білорусі, де активно відбуваються події навколо президентських виборів, то об’єктивно: мало на що можна було очікувати. Усі ці роки тамтешня влада придушувала не просто розслідування, а й загалом журналістику. У країні затримують навіть іноземних репортерів, а ні про які доступи до баз даних не йдеться.
Виклики журналістських розслідувань: штучний інтелект, блогери, соцмережі
Тетяна: У справі з FinCEN Files було важко не просто знайти ім’я чи суму, а й зрозуміти, що це означає. Для цього потрібне розуміння теми, знання мов, розуміння контекстів. Журналістика розслідування однозначно залишається цінною і це те, у що мені здається, варто інвестувати кошти незалежним медіа і аудиторії. Тому чи є штучний інтелект загрозою авторам — ні, не погоджуюся.
Чи варто боятися блогерів? Також ні, адже вони чітко позиціюють себе як не журналісти. В Україні Стерненко називає себе громадським активістом, а в тій же Росії доносити в маси розслідування набагато легше, якщо ти ключовий політичний опонент — аудиторія більша завдяки тому, що це хоч якась альтернатива нинішньому устрою. Чимось подібна ситуація у США, де Твіттер є потужним інструментом для поширення інформації, — але це не означає, що через один твіт The New York Times припинить роботу. Газета з іще паперовою історією досі ділить навпіл доходи з інтернет-версією і друкованим форматом; вони витрачають кошти на розслідування, які не зробить пересічний блогер.
Анна: Звичайно, якщо ти шиєш крутий одяг, то тебе прийдуть попри всю масову індустрію одягу. Я думаю, поки що нам далеко до повноцінної конкуренції: будь-які блогери, які використовують інструменти журналістського розслідування, розуміють, що це таки має вплив.
Тетяна: Соцмережі й журналістика також широка тема. Утім сама дискусія почалася у США після того, як Трампа обрали президентом і журналісти стали помічати дивні історії: як на одній площі тривали два мітинги, що фактично протирічили одне одному; коли почали шукати організаторів, виявилось, що це проплачені учасники, які збурюють настрої тамтешніх мешканців. Після цього піднялася тема регуляції соцмереж: почалися дискусії у Конгресі та розмови з засновниками платформ про ігнорування проплаченої реклами з російських рахунків. Паралельно саме журналісти фіксують такі інциденти, пишуть про процеси і намагаються зрозуміти, чому соцмережі настільки не регулюються з точки зору права і закону.
Анна: Я не прихильниця соцмереж, але щодо ресурсів, які в їхніх межах швидко поширюють інформацію, скажу: здатна до критичного мислення людина розуміє, що має значення для щоденного життя, а що ні. Звичайно, журналістські розслідування — це дороге задоволення, автори й проєкти існують переважно завдяки грантам. Ми не віримо в масштабну промоцію, але все одно намагаємося брати якістю. Так, є великий інформаційний шум паралельно з журналістикою, але ми орієнтуємось на тих, хто розуміє: що робити з інформацією від нас та як захистити себе у прийнятті рішень. Саме тому незалежна журналістика зараз потребує знань і вмінь, про які ніхто ще 5 років тому не думав.
Авторка конспекту: Тоня Чундак
Зображення: Unsplash
