«EaP Talks» — це серія з 10 онлайн-івентів для медіа та громадянського суспільства. Ми підготували конспект із зустрічі «Журналістські розслідування у світі — кого розслідували у 2020».

Що ви дізнаєтеся з конспекту: 

  • як журналісти обирають жанр розслідування для роботи;
  • якими були найбільш значущі розслідування 2020 року і чому;
  • як журналістам протистояти блогерським підходам і соцмережам.

Спікерки:

— Тетяна Козирєва, журналістка-розслідувачка (BuzzFeed News, ICIJ, OCCRP, Українська правда та ін.); 

— Анна Бабінець, CEO Слідство.Інфо, редакторка OCCRP в Україні.

Модератор — Євген Заславський, виконавчий директор Media Development Foundation (один із проєктів MDF — MezhyhiryaFest, щорічна міжнародна конференція для журналістів-розслідувачів).

Про початок роботи із журналістськими розслідуваннями

Тетяна: Мені здається, спроби попрацювати у такому жанрі є природним етапом кожного журналіста: коли ти як репортер занурюєшся у тему глибше, цікавишся, чому чуєш саме такі речі і яка в цьому вигода. Зі мною це сталось у 2010 році, тоді на каналі НТН була програма «Агенти впливу». Ми не мали великих ресурсів, але вже намагалися вивчати історії за участі місцевої влади, докопатись до фактів і перевернути свідомість. Потім я готувала публікації для «Української правди», працювала на Слідство.Інфо, згодом — на BuzzFeed News. 

Анна: Програма «Знак оклику» на телеканалі ТВі була класикою жанру і я долучилась до неї у 2010 році. У нас була щотижнева програма розслідувань, яку очолював Артем Шевченко; тут працювало багато людей, які потім створили власні проєкти. Розкопати щось по-справжньому важливе було непросто: ніхто нічого не декларував, реєстр фірм працював складно. Пам’ятаю, як ми ходили в теперішні ЦНАПи, писали від руки запит, платили за нього і чекали по тижню на відповідь. Цей період можна назвати справжнім андеграундом із затятими людьми, а якась вілла чи машина були великим відкриттям. Тому я ділю історію української журналістики розслідувань на два етапи — до і після подій навколо Революції Гідності. 

За цей час ми здобули речі, які важко відібрати, — відкриті реєстри і бази даних. Тепер робити розслідування набагато простіше, але з іншого боку — навіть складніше, бо спрощений процес потрібно компенсувати якістю подачі. Ми намагаємось оперувати фільмами: глибоко досліджуємо проблеми і викриваємо не просто людей, а цілі явища. Наприклад, вивчаємо корупцію у місцях несвободи. Чи можна теперішній час назвати золотою епохою? Вочевидь, так. Ми припустилися багатьох помилок і на них же навчилися, у нас є чим оперувати і ми можемо покращувати вміння і знання.

Тетяна: Я не втомлююсь говорити, що ми не гірші, а іноді навіть кращі у порівнянні з тими ж американськими журналістами. Зокрема, бо маємо чимало кейсів. Ми навіть можемо обирати: що цікаво вивчати, а за що вже несолідно братися журналістам із досвідом. Хотілось би вірити, що цей період принесе нам і більше авторів-розслідувачів. Наприклад, було б добре, якби кожна редакція мала такого журналіста. 

Анна: Як стати топовим журналістом-розслідувачем? Важко і постійно працювати, ось і все. І це означає просто бути хорошим журналістом. Я ніколи не мріяла стати журналісткою-розслідувачкою і вигравати нагороди, просто хотіла нести інформацію. Якщо ти робиш це у будь-який спосіб, постійно шукаєш практики, то не важливо, де робиш свою роботу: у Миколаєві, Києві чи Нью-Йорку. Якщо історія гідна бути почутою, про це завжди можна повідомити. Знайдуться і ті, хто допоможуть її «озвучити».

Найкращі розслідування 2020 року

Тетяна: Якщо брати до уваги регіон загалом, то одними із ключових були розслідування щодо отруєння Навального. Британські Bellingcat разом із Фондом боротьби з корупцією Навального, CNN і кількома іншими виданнями не просто знайшли причетних, а й вивчили, яким чином це сталось. Оскільки розслідування стосувалось досить помітної фігури на політичному горизонті та зачепило самого президента, я рекомендую його подивитися.

Інший кейс — у США були хороші розслідування щодо експрезидента Дональда Трампа. Варто згадати, що в Штатах очільники не зобов’язані показувати доходи, однак усі демократичні президенти цього дотримувалися. Згідно з результатами розслідувань, Дональд Трамп не декларував майно жодного разу за 4 роки. В Україні люблять звинувачувати журналістів, що ті займаються медіакілерством, тобто за місяць до виборів публікують сенсаційні розслідування про кандидатів. І ось напередодні голосування ми дізнаємося від The New York Times, що Трамп не сплачував навіть федеральних податків розміром у кілька сотень доларів.

Щодо значимих проєктів, до яких була причетна торік я сама, — розслідування FinCEN Files. Це міжнародний проєкт за участі більш як 400 журналістів з понад 80 країн світу; історія про те, як великі міжнародні банки допомагають виводити кошти з країн, які розвиваються, у держави з розвинутими економіками. Це помітний кейс, який призвів до певних наслідків. Зокрема, зміни законодавства у США чи обвалу акцій багатьох банків. Зі свого боку ми розповіли про українських олігархів, які мають статки за кордоном. Тепер цікаво спостерігати, як розвивається справа Коломойського.

Анна: Погоджуюся з вибором Тані та хочу розширити деякі аспекти. Наприклад, коли говоримо про історію Олексія Навального, то маємо розуміти, що це не класична журналістика розслідувань. Ми бачимо цікаву блогову форму — з припущеннями і особистими висловленнями, чого медіа дозволити собі не може.

Я б відзначила цикл розслідувань росіян про Путіна; наприклад, про його палац або про жінок. Мені здається, у певному вигляді там журналістика розслідувань поволі рухається і 2020 став проривним. Також з’явилося медіа «Важные истории» Романа Аніна, що давно займається такими ініціативами. Є відчуття пожвавлення, і насправді великий плюс, що ці журналісти-розслідувачі працюють всередині країни. Довгий час люди захоплювались Медузою, але все-таки медіа в екзилі — це медіа в екзилі: ти втрачаєш джерела, інформаторів, твої журналісти піддаються ризику тощо. 

Якщо після цього всього згадати про відсутність гучних розслідувань у Білорусі, де активно відбуваються події навколо президентських виборів, то об’єктивно: мало на що можна було очікувати. Усі ці роки тамтешня влада придушувала не просто розслідування, а й загалом журналістику. У країні затримують навіть іноземних репортерів, а ні про які доступи до баз даних не йдеться.

Виклики журналістських розслідувань: штучний інтелект, блогери, соцмережі

Тетяна: У справі з FinCEN Files було важко не просто знайти ім’я чи суму, а й зрозуміти, що це означає. Для цього потрібне розуміння теми, знання мов, розуміння контекстів. Журналістика розслідування однозначно залишається цінною і це те, у що мені здається, варто інвестувати кошти незалежним медіа і аудиторії. Тому чи є штучний інтелект загрозою авторам — ні, не погоджуюся.

Чи варто боятися блогерів? Також ні, адже вони чітко позиціюють себе як не журналісти. В Україні Стерненко називає себе громадським активістом, а в тій же Росії доносити в маси розслідування набагато легше, якщо ти ключовий політичний опонент — аудиторія більша завдяки тому, що це хоч якась альтернатива нинішньому устрою. Чимось подібна ситуація у США, де Твіттер є потужним інструментом для поширення інформації, — але це не означає, що через один твіт The New York Times припинить роботу. Газета з іще паперовою історією досі ділить навпіл доходи з інтернет-версією і друкованим форматом; вони витрачають кошти на розслідування, які не зробить пересічний блогер.

Анна: Звичайно, якщо ти шиєш крутий одяг, то тебе прийдуть попри всю масову індустрію одягу. Я думаю, поки що нам далеко до повноцінної конкуренції: будь-які блогери, які використовують інструменти журналістського розслідування, розуміють, що це таки має вплив. 

Тетяна: Соцмережі й журналістика також широка тема. Утім сама дискусія почалася у США після того, як Трампа обрали президентом і журналісти стали помічати дивні історії: як на одній площі тривали два мітинги, що фактично протирічили одне одному; коли почали шукати організаторів, виявилось, що це проплачені учасники, які збурюють настрої тамтешніх мешканців. Після цього піднялася тема регуляції соцмереж: почалися дискусії у Конгресі та розмови з засновниками платформ про ігнорування проплаченої реклами з російських рахунків. Паралельно саме журналісти фіксують такі інциденти, пишуть про процеси і намагаються зрозуміти, чому соцмережі настільки не регулюються з точки зору права і закону. 

Анна: Я не прихильниця соцмереж, але щодо ресурсів, які в їхніх межах швидко поширюють інформацію, скажу: здатна до критичного мислення людина розуміє, що має значення для щоденного життя, а що ні. Звичайно, журналістські розслідування — це дороге задоволення, автори й проєкти існують переважно завдяки грантам. Ми не віримо в масштабну промоцію, але все одно намагаємося брати якістю. Так, є великий інформаційний шум паралельно з журналістикою, але ми орієнтуємось на тих, хто розуміє: що робити з інформацією від нас та як захистити себе у прийнятті рішень. Саме тому незалежна журналістика зараз потребує знань і вмінь, про які ніхто ще 5 років тому не думав.

Авторка конспекту: Тоня Чундак

Зображення: Unsplash