Перший комп'ютерний вірус — Creeper — з'явився у 1971 році, ще до появи Інтернету. Він гуляв науковою мережею ARPANET, а інфіковані ним комп'ютери показували на екрані напис: «Я кріпер. Спіймай мене, якщо зможеш!». Сучасні віруси небезпечніші. І, на жаль, від них не рятують кактуси чи ікони біля монітора. Що ж стається, коли вони дійсно атакують?
«У мене на екрані банер: РФ вимагає сплатити штраф за перегляд порно», — з такими словами Настя, копірайтерка, телефонувала в ремонтну службу в 2014 році. Щоб владнати ситуацію знадобилося три дні очікування і 150 грн. Буває гірше.
Едуард, документаліст із Праги, минулого року втратив набагато більше — спогади. «Одного ранку я побачив, що всі файли на моєму комп'ютері заблоковані, — розповідає він. А на робочому столі знайшов інструкцію». Вимагачі хотіли 5000 $. Це теж був вірус. Едуард платити не став, а замість цього відформатував жорсткий диск і привчився робити копії. Найбільше йому шкода фотографій із весілля друзів.
Щодня таких історій стає більше — в Україні майже кожен десятий комп'ютер
заражений шкідливими програмами, оцінює Statista. Але що насправді ховається за терміном «віруси»? Назва узагальнена і найчастіше зводиться до трьох технік.
У матеріалі, створеному в межах Школи нативних проєктів від
Media Development Foundation, ми розповідаємо, що стається, коли під ударом опиняється не окремий комп'ютер, а підприємство чи ціла країна. І пояснюємо, як від цього захищається Україна.