Сьогодні тема ЛГБТ — одна з найрезонансніших і часто згадуваних в українських медіа. І це не дивно, адже свого часу Україна заявила про курс на євроінтеграцію. Внаслідок цього взяла перед ЄС низку зобов’язань щодо врегулювання законодавчої бази стосовно прав людей різної сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності, як у кримінальному праві (злочини на ґрунті ненависті), так і у сімейному, питаннях медицини, освіти/просвіти, тощо. Тому питання ЛГБТ одразу стало лакмусовим папірцем для всіх сфер нашого життя. 

Зокрема тема сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності напряму стосується медіа, які формують громадську думку. Зараз дуже легко відрізнити якісну журналістську роботу від неякісної лише за риторикою чи термінологією, яку вживає той чи інший журналіст чи журналістка.

Більше дізнавайтеся в онлайн-курсі «Журналістика толерантності»

Насамперед розберімося із базовими термінами — сексуальна орієнтація та гендерна ідентичність. Також для їхнього позначення використовують абревіатуру СОГІ.

Сексуальна орієнтація — термін, який пояснює, до кого в людини виникають сексуальні та часто романтичні уподобання. Наприклад: чоловіки, які мають сексуальний потяг тільки до чоловіків — це геї. Вони мають гомосексуальну орієнтацію. Жінки, які мають сексуальний потяг тільки до жінок — це лесбійки. Вони також мають гомосексуальну орієнтацію. Люди, яких сексуально притягують і жінки, і чоловіки, — називаються бісексуальними. Якщо ж у людей є сексуальний потяг тільки до осіб протилежної статі — вони мають гетеросексуальну орієнтацію.

Гендерна ідентичність — це комплексне соціальне поняття. Цей термін часто плутають зі статтю. Але на відміну від вродженого поняття статі, воно охоплює питання фемінності та маскулінності, соціальні ролі, психологічні чинники та інше. Сюди відносять те, як людина усвідомлює і сприймає свою біологічну стать і як відчуває своє тіло — як жіноче, чоловіче або андрогінне. А також — як розуміє свої поведінку у межах відносних норм чоловічої або жіночої ролі.

По суті, гендерна ідентичність — це сукупність статі та соціальної ролі, де соціальна роль може не відповідати так званому суспільному «стандарту» статі.

Окрім соціальної поведінки, вона може проявлятись у зовнішньому вигляді. Зокрема, коли він не відповідає біологічній статі.

Наприклад, чоловік може віддавати перевагу одягу, аксесуарам і макіяжу, які у патріархальному суспільстві носять жіночий характер. Або ж — мати яскраво виражені риси характеру, які ототожнюють виключно з жіночою соціальною роллю, як от чуйність чи емоційність.

Проте, бувають випадки, коли людина за статтю народилася у тілі чоловіка, а за соціальною роллю відчуває себе жінкою. Коли біологічна стать не відповідає соціально-поведінковим нормам людини, то їй дискомфортно перебувати у своєму тілі в рамках існуючих суспільних норм. Таких людей називають трансгендерними, і в абревіатурі ЛГБТ їх позначають літерою Т. А люди, які народилися у тілі чоловіка і відчувають за соціальною роллю себе чоловіком, або в тілі жінки і, відповідно, відчувають себе жінкою, називають цисгендерними.

Поряд з цими поняттями важливо розуміти відмінність між бінарністю і небінарністю. Бінарність — розподіл соціальних ролей і всіх проявів сфер життя на «чоловічі» та «жіночі». На противагу цьому, небінарність — це нівелювання та ігнорування такого розподілу.

Основою бінарного розподілу суспільства є патріархальний устрій, де з дитинства нас привчають, що рожеве – для дівчаток, а синє – для хлопчиків. З самого дитинства нас привчають, що дівчинка повинна бути ніжною, вміти готувати, прибирати, щоб виконати свою основну роль – стати матір’ю. Хлопчиків же виховують мужніми, щоб вони захищали країну та могли забезпечити родину. Далі маємо розподіл на «жіночі» та «чоловічі» професії, одяг і все інше.

Звідки ж взялася абревіатура ЛГБТ і що вона значить?

ЛГБТ (англ. LGBT) — абревіатура, яка з’явилася в англійській мові на початку 90-х для позначення лесбійок, геїв, бісексуалів і трансгендерних людей. Зараз найчастіше використовується чотири варіанти цієї абревіатури:

1) ЛГБТ;

2) ЛГБТІ, де І позначає інтерсекс-людей;

3) ЛГБТК, де К позначає квір-людей

4) ЛГБТ+, де плюс позначає усі інші сексуальні орієнтації та гендерні ідентичності. Власне, ця абревіатура моя улюблена через її універсальність.

Також досить часто в медіа і публічному просторі використовують терміни, які й відносяться до + у абревіатурі ЛГБТ+. Серед них найчастіше вживають наступні:

Квір — по суті, це бунтівна опозиція до будь-яких бінарних розподілів. Люди, які ідентифікують себе як квір-люди, не хочуть прив’язувати себе до жодної із сексуальних орієнтацій або гендерних ідентичностей. Але водночас можуть мати чітко виражену гомосексуальну або гетеросексуальну орієнтацію. Це такі собі «нонконформісти» серед представників ЛГБТ+. Дуже часто квір-люди є небінарними, адже відкидають патріархальний устрій і його соціальний розподіл на «чоловіче» та «жіноче». Вони не визнають гетеросексуальність як так звану «єдину правильну» сексуальну орієнтацію. Наразі квір-тенденція дуже поширена серед підлітків і все менше молоді використовує термін ЛГБТ.

Пансексуалилюди, які не орієнтуються у виборі партнера за сексуальною орієнтацією або гендерною ідентичністю. Потенційно їхнім партнером чи партнеркою може стати будь-хто. Наприклад, як гетеросексуальна, так і  трансгендерна людина.

Пансексуальність часто плутають із терміном «квір». Однак, на відміну від нього, — це сексуальна орієнтація, а не політична позиція щодо суспільного бінарного ладу.

Інтерсекс — люди, у яких чоловічі та жіночі хромосоми змішані, і біологічну стать  не можна чітко визначити. Також їх називають «людьми третьої статі».

Асексуали — люди, у яких немає статевого притягання до інших людей, а зацікавленість у сексуальному контакті низька чи теж відсутня. Натомість вони можуть відчувати романтичний потяг і перебувати в стосунках. Це можна вважати як сексуальною орієнтацією, так і її відсутністю. Асексуальність не є статевою дисфункцією, і на відміну від соціальної поведінки — наприклад, утримання від сексуальної активності чи безшлюбності — є «довготривалою».

Тож як етично розповідати про різні гендерні ідентичності та сексуальні орієнтації?

Універсальна порада — в усній мові можна використовувати термін ЛГБТ, а у письмовій — ЛГБТ+. Так ви не забудете про інші варіації сексуальностей та гендерних ідентичностей, але й не потрібно буде перераховувати кожного разу нові літери.

Під час створення матеріалу про ЛГБТ необхідно уникати іншування, стигматизації та маргіналізації. Не варто писати: ці люди; такі люди; особливі люди.  Називайте геїв — геями, лесбійок — лесбійками, трансгендерних людей — трансгендерами. Це найетичніший підхід.

Гомосексуальна орієнтація або гомосексуальність — це правильні терміни для позначення одностатевих стосунків. А от вживати вирази на зразок «не така», «інша» чи «особлива» щодо сексуальної орієнтації не варто.

Також варто уникати поняття «нетрадиційна сексуальна орієнтація». Адже орієнтація не може бути традиційною чи нетрадиційною.

Використовувати в журналістських публікаціях термін «гомосексуалІЗМ» — це апогей непрофесіоналізму і найстрашніша помилка, якої можна допуститися, адже суфікс «-ізм» вказує на течію, учення або хворобу.

У чому полягає сама проблематика й важливість теми ЛГБТ у медіа?

Питання сексуальної орієнтації — це питання правових обмежень та дискримінації, тобто — політичне питання. Воно охоплює проблеми реалізації багатьох базових прав громадянина. Наприклад: риторики «яка різниця, хто з ким спить/хто кого любить?» відразу видає необізнаність автора у базових соціальних та правових потребах громадянина. Коли ми бачимо на вулиці чоловіка і жінку, схожих на пару, ми не уявляємо їх у ліжку і не розмірковуємо про їхнє кохання. Ми за замовчуванням приймаємо їх як частину інституту сім’ї, які мають спільний побут і розділяють якісь сімейні обов’язки або можуть їх мати. У нашому ж випадку йдеться про неможливість реалізації цілого комплексу прав для ЛГБТ-пар:

– узаконити свої стосунки;

– мати права на опікунство;

– мати спільне майно;

– провідувати одне одного у реанімації;

– виконувати останню волю партнера тощо.

Також це питання безпеки. У 2019 році за даними «Правозахисного ЛГБТ Центру Наш Світ» в Україні зафіксовано 238 інцидентів та злочинів на ґрунті ненависті до ЛГБТ. Законодавча база України, по суті, зовсім не захищає ЛГБТ-людей. І йдеться не лише про дискримінацію на робочому місці, навчанні, медичних та інших установах. Наше законодавство не захищає ЛГБТ-людей і в кримінальних розслідуваннях злочинів на ґрунті ненависті. А це специфічні види злочинів, що вимагають особливої компетенції та підходу. Випадки, коли людей різали й били на вулиці через сексуальну орієнтацію, в Україні часто не розслідуються. Ба більше, вони взагалі рідко фіксуються в поліції. А якщо таку справу і починають розслідувати, то найчастіше її кваліфікують як звичайне хуліганство — а не як злочин на ґрунті ненависті, як у США та Європі. Що веде до ескалації, тобто збільшення кількості злочинів. У випадку, коли злочинець залишається без кари за вчинений злочин, значно зростає ймовірність, що він вчинить його знову.

Що ж там пишуть про ЛГБТ українські ЗМІ?

Щороку у червні в Україні проводять КиївПрайд та Марш Рівності. Однак, якщо забрати з інфопростору згадки про них, то в новинах про ЛГБТ і досі майже не залишається правозахисного контексту.

Моніторинг Інституту Масової Інформації показує, що коли українські ЗМІ пишуть про ЛГБТ, то здебільшого актуалізують тему противників ЛГБТ, міжнародні новини, плітки та новини шоубізнесу. Впродовж 2020 року медіа переважно нейтрально висловлювалися про самих ЛГБТ і вже майже не використовували маргінальну та неетичну термінологію. Проте контенту про права, як і раніше — як кіт наплакав.

ЗМІ досі не цураються «інформаційних вкидань» на зразок реєстрації нового гомофобного або трансфобного законопроєкту. Так вони створюють резонанс до неважливої теми, пропускаючи натомість актуальні проблеми. Водночас журналіст, який приділяє увагу таким маніпуляціям, псує репутацію і собі, і своєму медіа.

На противагу цьому хорошим прикладом висвітлення теми ЛГБТ у 2020 році можу назвати проєкт журналу Marie Claire. У ньому взяв участь відкритий гей — кліпмейкер Юрій Двіжон. У межах проєкту медіа розвінчує міфи про ЛГБТ. Зокрема, Юрій розповідав про своє дитинство, камінг-аут і оточення, яке любить і поважає його за те, яким він є.

Специфічні для широкого суспільства теми завжди найкраще доносити через окремих осіб. Це допомагає зробити живим і наочним деперсоналізований матеріал і показати, що це не чужа для нас тема. ЛГБТ-люди живуть тут і зараз, поряд з нами, так само працюють, мріють про своє майбутнє і сім’ю, переймаються долею своєї країни і працюють на її благо.

Зображення: Unsplash

Авторка: Софія Лапіна